Долю України можна зрівняти з дуже хворою людиною.
На столі лежить в комі людина. У сусідній кімнаті йде консиліум лікарів, що з ним робити далі. У коридорі стоять родичі і хвилюються. Вирішується доля людини.
Якщо вона помре, то це створить проблеми для всіх. Для лікарів, для родичів і взагалі всього світу. Тому сьогодні вигідно тримати людину на штучному диханні.
Поки вона дихає, лікарі і родичі вирішують як мінімізувати ризики. Хтось пропонує взяти органи на донорство і заробити на цьому грошей, а потім тільки відрізати людину від штучного дихання.
Інші більш гуманні, вони відчувають якісь симпатиии до цієї людини і кажуть, що нехай вона поки полежить, раптом піде на поправку.
Треті кажуть, що можна застосувати нові медичні технології і з допомогою шоку вивести людину з коми.
Зрештою, всі сторони зійшлися, що потрібно час, щоб подивитися, що буде далі - якщо людина помре, постраждають усі. Почнеться така боротьба за її спадщину, що можуть постраждати і лікарі, і родичі, і просто оточуючі. Тим більше, що в лікарні повно важких хворих і всім потрібно ліжко і дорогі ліки.
Тому наша людина не вмирає. Поки що вона буде жити. ЇЇ перспективи безпосередньо залежать від того, як довго вона буде перебувати в комі. Чим довше вона буде перебувати в комі, тим більшою буде спокуса відключити її від апарату штучного дихання і пустити на донорські органи. Тим більше лікарі і рідня будуть мати час, щоб мінімізувати ризики від смерті.
Однак, якщо хімічні реакції в тілі людини запустять її розум і вона прокинеться, то вона має шанс почати все заново.
