Юрій був більш ніж командиром для своїх «синів» підлеглий. За довгий час офіцерської служби він встиг виховати не одне покоління мужніх, відданих своєму народові, високопрофесійних захисників Вітчизни. І навіть звільнившись у запас, офіцер не зміг залишатися в стороні від боротьби свого народу за незалежність і цілісність країни.
Він добровільно звернувся у військкомат, щоб повернутися на військову службу. За пів року участі в антитерористичній операції його підрозділ відважно і вміло виконував складні завдання командування, хвацько давало відсіч розгулу бандитизму і проросійського тероризму на сході України.
Виконуючи в черговий раз важливі завдання на передових позиціях одного з основних напрямків протистояння на Приазов'ї, офіцер разом з підлеглими вказав вищому командуванню інформацію про мінометних позиціях супротивника, з яких у той час вівся інтенсивний вогонь по селу Павлопіль Новоазовського району Донецької області.
Завдяки оперативному і точному доповіддю командира, українська артилерія завдала вогневий удар і знищила терористів, тим самим зупинивши обстріл селища з безліччю мирних жителів.
В цей же час під мінометний обстріл потрапила і підрозділ Юрія. Намагаючись врятувати людей, офіцер своїм тілом прикрив від осколків трьох підлеглих, сам при цьому отримав численні поранення. В ході евакуації у медичний заклад серце командира зупинилося.
Як своїм героїчним життям, так і своєю трагічною смертю цей офіцер надав нам яскравий приклад вірного служіння Батьківщині, професійного виконання обов'язків командира, рішучих дій і щирого співчуття до долі свого народу.
