Історія №1
Наталія та Сашко звернулися за допомогою, попросили вивезти їх з маленькими дітьми зі Станиці Луганської. Чотирирічна Маргарита - мовчазна і серйозна. Молодшенький, Артем, у свої два з невеликим роки виглядає не більше ніж на рік. У дитини вади серця, потрібна операція. Родина до останнього залишалася вдома, але після того, як їхнє житло було пошкоджено, наважилися виїхати. Волонтери обіцяють їм допомогти з операцією і відвезуть до Києва, де дитину визначать в лікарню. Наталія та Сашко вірять, що все складеться. Коли зможуть повернутися додому - не думають, поки всі турботи про малюка, а після будуть дивитися за обставинами.
Коли залишали будинок, спробували випустити на вулицю цуценя. Сподівалися, що він втече. Але цуценя біг за господарями з усіх сил. У Станиці сьогодні стало більше на один порожній будинок і на одного бездомного пса. Але одна молода сім'я отримала шанс на мирне життя.
Історія №2
Тетяна живе в Новій Кондрашевці з п'ятьма дітьми і цивільним чоловіком. Молодша - Віка - близько п'яти років. Вони звернулися за допомогою, не особливо розраховуючи, що за ними дійсно хтось приїде. Поговорити заздалегідь не вдалося, так як зв'язки у тому районі практично немає. Тому ми вирушили відразу за адресою. Коли під'їжджали до будинку, наймолодша дітвора бігала біля двору. «Вік, ти точно готова виїхати? Поїдемо? Не будеш потім ревіти?» - питала Тетяна молодшу дочку. Діти бігали навколо нашого буса і радісно кричали, що готові їхати хутчій.
- Старшої дочки немає вдома, навіть не знаю, як нам бути, - сказала Тетяна. - Сьогодні снаряд потрапив у будинок бабусі нашої, старша пішла допомагати... Тепер зв'язку немає, не можу додзвонитися, щоб вона поверталася і збиралася їхати.
Тетяна пішла в будинок збирати молодших і готувати речі в дорогу. Через деякий час вийшла і сказала, що додзвонилася до дочки.
- Вона відмовляється їхати. Каже, що залишається бабусі допомагати. Снаряд потрапив, як її кинеш тепер? Дівчинці 15, ми її не залишимо, звичайно. Вибачте, що потурбували.
Діти махають нам услід і тікають далі по вулиці. Вдалечині чується розрив чергового снаряда. Сьогодні в Станиці напрочуд тихо. Ми їдемо, а дітвора залишається грати у свої зовсім не дитячі ігри на лінії фронту.
Історія №3
Тут могло б бути фото сім'ї, яка виїхала з Щастя, міста, яке вже забуло, що таке мир та безпека. Але фото, на жаль, не буде.
«Зараз весь час обстрілюють... Немає ні опалення, ні води, ні газу». Так зазначено в заявці на евакуацію... Жінці 43 роки, вона не може виїхати, так як доглядає за паралізованою тіткою. Просить вивезти і поселити де-небудь її маму. Мамі - 74. Ми дзвонимо за 2-3 години до виїзду і просимо їх збиратися в дорогу.
- Ми не можемо, - відповідає Ольга. - Мама після інсульту, зараз їй гірше. Думали, що можна вивезти машиною, але зараз потрібна тільки «швидка». Не можу ризикувати, їй без «швидкої» вже ніяк.
А «швидкої» не буде. Тому що «у нас немає потреби вивозити людей з прифронтової зони»... Так кажуть чиновники. Чиновники, які не чули розривів снарядів навіть за десятки кілометрів. Чиновники, які навряд чи відчують, як це жити в лютому без світла, опалення та газу, чекаючи, коли і так не придатний для життя будинок буде зруйнований.
Заїжджаємо в магазин на виїзді з міста, де зазвичай п'ємо каву перед дорогою. В магазині мінус кілька стекол і нова дірка від осколка в даху. Але він працює. Такими «незначними» пошкодженнями тут вже давно нікого не здивуєш, не налякаєш. Відразу за магазином - дорога в окупований Луганськ. Давно закритий для проїзду шлях.
- Це вчора ввечері прилетіло, годині о 8 вечора, кілька мін поруч впало, - розповідає продавчиня. - А он за рогом, сходіть подивіться, квартиру розбило прямим попаданням, теж вчора.
Нас і новоспечену сім'ю переселенців з історії №1 чекає довгий шлях, а місто, захололе і потьмяніле, залишається зі своїми жителями під вогнем. Нам залишається слухати погані новини з рідних країв, а місцевим жителям, які опинилися заручниками ситуації, - чекати «швидкої», яка, напевно, так і не приїде.
