Хлопець вже сім місяців не лікує ногу, яку ледве вдалося врятувати від ампутації: операції, перев'язки, реабілітація – все, по колу, починаючи з серпня місяця. У нього є батьки, які допомагають віддихатися від війни і кохана дівчина. Але цей кароокий хлопчина про війну знає більше за будь-якого горезвісного експерта: "У війні немає іншої правди, окрім тієї, що ти бачиш в бою".
Як добровольця обдурили
"До війни я працював на будівництві, перед тим, в 2012-13 рр. відслужив строкову службу в армії. У травні минулого року моєму кращому другові прийшла повістка, а я пішов за ним добровольцем. Але, за умови, що ми будемо служити разом. У військкоматі один з "чинів" дав мені слово офіцера, що нас відправлять в один батальйон. Але відразу обдурили: після прибуття в 24-бригаду, що в місті Яворів, нас роз'єднали по різних підрозділах. Більше ми з ним не бачилися", – говорить Коля.
На Яворівському полігоні піхотинці тренувалися всього дев'ять днів – з 21 травня по 1 червня. За словами бійця, коли бійці виїжджали з частини, їм дали вистрілити для проформи по 4 патрони і кинути по одній гранаті. Потім вони проходили 2-тижневе бойове злагодження у Дніпропетровській області, а 15 червня вже стояли в Амвросіївці Донецької області. Через два тижні відносного затишшя їх чекали гарячі Дякове, Зеленопілля і Должанське.
В палаті
"Товариша розірвало на частини"
Не солодко українським воїнам було і в Должанському, де стояли військові з 24-бригади. "З боку РФ нас "лупили" по п'ять годин поспіль, так, що ми нічого не могли зробити. Перед кожним обстрілом замовкало все живе, навіть птахи. З іншого боку в постійній напрузі тримали бойовики. В оточенні ми протрималися місяць, і з шостого на сьоме серпня, коли у нас не було ні боєприпасів, ні їжі, нам дали наказ виходити. Колона машин розтягнулася до кілометра завдовжки. Командування обіцяло висунути техніку вперед і зайняти висотки для прикриття. Але цього не сталося. З машини "ГАЗ", в якій ми їхали, вивалювалися дверцята. Я глянув на дорогу – а в сусідній з нами машині догорає шість прикордонників. Мені тільки молитва тоді допомагала. Не бронник, і не каска", – розповідає військовий.
Під час цього відступу Колю і поранило. "Але це нісенітниця. У той момент вбило двох моїх товаришів, Тараса Стельмаха і Пашу Коваля. Тараса, який собою прикривав "дірку" в машині, розірвало на частини. Йому осколки залетіли під бронежилет. У ту ж хвилину загинув і 25-річний Паша Коваль. У нього залишилися в місті Стрий 1,5-однорічна дитина і дружина", – згадує він.
Вижив інший друг солдата – під позивним "Бандера". "Він, хоч і був поранений, весь час робив мені перев'язки і давав воду. Я йому все життя буду вдячний. Як і тим, хто собою прикрив мене від смертоносних осколків", – говорить Коля.
В палаті
"Там залишилися мої брати"
Солдат не шкодує про те, що пішов служити, але переживає за майбутнє. "Я боявся ампутації. Як? Мені 21 рік, моїй дівчині – 19, і я – інвалід. Але на щастя все обійшлося, хоча ногу розірвало і розтрощило дві кістки. Це вже мій четвертий госпіталь", – говорить Коля.
Також він хотів би повернутися на службу. "Там моя сім'я, там мої брати. Душею хочу але, розумію, що фізично не зможу. Їм доведеться мене на собі тягати. У мене дуже сильна травма. Ніколи не міг уявити, що таке може статися в нашій країні", – зізнається військовий.
Найбільше військового дратує, що на загибелі людей заробляють гроші. "Чесно зізнаюся, це не війна, а бізнес. Багато на ній заробляють гроші, а ми – просто пішаки, якими грають велику партію", – вважає Коля.
