"Роботи у нас дуже багато - цілу державу побудувати треба, війну виграти, Крим відвоювати. Бажано розвалити Росію як імперію. Тому тут себе можна знайти в дуже багатьох іпостасях. У нас, націоналістів, вибір завжди є. Перша точка декалогу українського націоналіста звучить так: здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї, - вважає Ярош, - Ця війна мене ще більше загартувала, я почав більш стратегічно мислити, отримав дуже багато знань і військового досвіду. Але з іншого боку я став більш цинічним, більш черствим. Тому що коли ти бачиш, як гинуть люди і ти їм закриваєш очі, звичайно, що всередині щось кам'яніє.
Єдине, що завжди допомагає, це віра в Бога, яка є певним двигуном. Я вважаю себе віруючим, хоча і дуже поганим християнином, тому що церкви давно не ходив. Для практикуючого християнина дуже важливо - це постійна сповідь і причастя. Останній рік у мене з цим дуже великі проблеми, тому що війна є війна і не дозволяє щиро каятися у всьому, що робиш. Я вірю в те, що на все Божа воля, а Божі чудеса мене все життя супроводжують.
Перед штурмом 19 січня на Грушевського я пішов на Аскольдову могилу висповідався - і у нас все вийшло. Я думаю, що ми як мінімум змінили хід революції, а можливо і хід історії України.
Нація - це мертві, живі і ненароджені українці в Україні і поза україною сущі, як казав Шевченко. А народ, тобто те покоління, яке живе зараз, - це лише одна з ланок нації. Тому нацією для нас були і князь Святослав з своєю дружиною, і запорізькі козаки, і так далі.
Покоління, яке є зараз, воно дуже неоднозначне. Можливо, навіть той військовий конфлікт, який відбувається у нас на сході, в якійсь мірі обумовлений деградацією цього покоління, або його частини. Це дуже сильно проявлялося на Майдані, коли совок попер проти українства. Є не раби, а є раби - це деградована частину народу, для якої матеріальні блага вирішують все. Нещодавно нам попався в полон один ДНРовець, він був водієм "Граду", або щось подібне. Роботи не було, а йому ДНРовці дали дві з половиною тисячі грн зарплати, і він пішов за них воювати. Тобто гроші для нього - все. А Новоросія йому нахрен не потрібна. Я йому кажу: "Дурень, ти б прийшов в українську армію за контрактом більше грошей отримав". Він: "Так? А давайте, я підпишу". Це просто жах, це настільки примітивізм і відсутність чого-небудь святого, що воно призводить до такої деградації. Але на цьому тлі ми бачимо мільйони людей, які за свою свободу готові жертвувати всім, в тому числі і життям. Мені здається, що дуже погано, коли люди мислять тоталітарно - ці погані, а ці хороші.
Все одно наш народ для мене - найкращий, найкращий для мене і "Правий сектор", і моя команда. І так має бути у кожної нормальної людини, у всьому світі, незалежно від національної приналежності. Своє - воно ближче усього, і немає більшої любові, ніж віддати свою душу за друзів, за своїх близьких. Так зараз і на фронті. Хлопці віддають свої життя за конкретних людей. Війна для мене - це не тільки великі речі, такі, як набуття держави, крім того - це ще й захист конкретно своєї сім'ї, своїх дітей, свого майбутнього.
