Цій людині 39 років, в мирному житті - він хлібороб з Вінницької області. З такими ж трудівниками він чотири місяці обороняв блокпост «Балу». За довгі місяці протистояння бліндажі і зміцнення стали для «горіхів» домом. Тут браталися, прощалися із загиблими, і намагалися зрозуміти, чому деякі Українці за підтримки росіян взяли в руки зброю і почали цю безглузду війну.
Незадовго до виходу з Дебальцеве вони святкували невелику безкровну перемогу. Тоді, розповідає Япончик, стояв туман, видимість така, що на декілька метрів навколо - все біле як молоко. Бійці на блокпосту раз відпочивали і вслухалися в ранкову тишу неспокійного Донбасу. Почули ревіння танкового двигуна. Хтось із хлопців каже «наш», але командир забив тривогу. Всі тільки й почули «стріляйте в нього!». Хто що мав під рукою зі зброї, кинулися бити по бронемашині. Під танк полетіла граната, розрив якої пошкодив гусеницю. Т-72 розвернуло на місці і він з'їхав у яр поблизу. Екіпаж, двоє місцевих і один росіянин, вискочив з танка. Тікати було нікуди, тому здалися без бою.
Затримані розповіли, що йшли в колоні з шести Т-72. Один зломався і повернув, а ці «щасливчики» - просто загубилися.
- Ми їх питаємо, чого ви воюєте проти нас, а вони все ту ж пісню, що ми бомбимо «їх» міста. Попросили їх розповісти, які ж міста ми бомбили, але крім словоблуддя - нічого конкретного, - доповнив кулеметник 128-ї.
Боєць згадує, що танк був новенький, ще двигун і його вузли були щойно з конвеєра. Але потім в бойову машину потрапили ворожі міни і від техніки залишилася купа металобрухту.
Про вихід із Дебальцеве говорить щиро і з сумом. Хлопцям «наш» блокпост було шкода залишати.
- Ми дуже чекали на обіцяне перемир'я, але... не вийшло. Нас накривали всім: «Град», танками, мінометами і важкою артилерією. Йшла на штурми піхота. У перший день ще справлялися і відбивали атаки, але щільність вогню зросла неймовірно швидко. Триматися далі не було сенсу, навколишні будівлі та укриття було повністю знищено, - згадує Михайло.
За його словами, першою виходила розвідка, яка перевірила безпеку дороги. Потім рушили основні сили. Спочатку - пішки, далі в заздалегідь обумовленій точці їх чекав транспорт. Під шквальним вогнем ворожої артилерії вони передислоковувалися в Артемівськ. Дихання перевели тільки коли звуки розривів мін і снарядів почали затухати вже далеко позаду, а в голові тільки три слова: «слава Богу, вирвалися».
Зараз бійці 128 окремої гирськопихотнои бригади готуються до відпусток і відновлення боєздатності. «Япончик» впевнений, як відпочинуть, бійці знову займуть лінію оборони і будуть стояти на сторожі спокою і миру рідної землі.
