Дизель-поїзд Брест - Заболоття з центрального ж/д вокзалу відходить о пів на сьому ранку. У складі шість вагонів, всі - битком набиті.
- У першому вагоні вже стоять, лізь у другій, на митницю ближче буде! - наставляє одна жінка іншу, коли склад пригальмовує біля перону. На другій зупинці поїзда на станції Брест-Поліський, - сидячих місць вже немає.
"Там все в два рази дешевше!"
Пасажири намагаються втиснутися в перший або останній вагон неспроста. В українському Заболотті вони як раз зупиняються навпроти будок, в яких проходять паспортний контроль.
- Ой, що було в минулу суботу... Така тиснява! Люди не влізли в останній потяг з Заболоття, який пів четвертої йде, уявляєте? Залишилися з ночівлею! Поверталися ранковим поїздом. Чотириста чоловік залишилися! Так що сьогодні треба швиденько бігти, щоб встигнути виїхати першим поїздом, - лякає жінка років 60-ти.
Заболоття - село в українському прикордонні, але брестчане давно його сприймають як великий і дешевий ринок в 2,5 години їзди від Бреста.
- Там все в два рази дешевше! Рівно в два рази! Щоправда, нещодавно було ще краще: долар міняли по 36 гривень, - запевняють навчені досвідом тітоньки з картатими сумками на коліщатках.
Прикидаю, що у шести вагонах їде більше тисячі чоловік. І це у вівторок!
- По буднях завжди так багато людей?
- У вівторок там працює великий ринок, приїжджають торгаші з Луцька, Хмельницького, - пояснюють пасажири.
- А що ви хочете! Людей на підприємствах за свій рахунок у відпустку вигнали, а ще багато на неповному робочому тижні - от і їздять, що робити... І пенсіонерів багато їде. А що: 17 тисяч (білоруських рублів.) за квиток віддаси, а півмільйона заощадити можеш! - вступають в розмову інші попутники.
На станції Хотислав в поїзд заходять білоруські прикордонники. Ті, хто їхав стоячи, висаджуються і проходять оформлення в будівлі. Усіх, кому пощастило сісти на кінцевій, перевірять прямо в поїзді.
- Перший раз їдете? Що, відчуттів захотілося? - з іронією цікавиться прапорщик, скануючи паспорт хлопця років 25-ти.
- Ну так, різноманітність в життя якесь, весело ж, - жартує у відповідь молодий чоловік.
"Пропускайте нас, ми вам гроші привезли!"
Піднятися рано вранці і простояти 2,5 години в поїзді - це дурниця в порівнянні з тим, що чекає на прихильників українського шопінгу по приїзді у Заболотті.
З шипінням відкриваються двері дизель-поїзди - як постріл стартового пістолета: народ стрімголов мчить до зелених прикордонних будок ліворуч і праворуч на пероні.Не відразу зрозумієш, що відбувається, і можна опинитися в самому хвості. Мене спритно обійшли сухощаві бабусі, огрядні жіночки й чоловіки з величезними сумками.
- Пропускайте нас, ми вам гроші привезли! - найактивніші намагаються поквапити українських стражів кордону.
З моменту прибуття поїзда пройшло годину, але в обох будівель все ще товпляться люди. Починається легка паніка - в 10 ранку прибуває ще один поїзд з Бреста. Ззаду починають напирати, в спину боляче впираються чиїсь лікті.
- Дівчина, ну що ви пхаетесь? - чуються розбирання.
- Слабохарактерні сюди не їздять! Не подобається - вдома сидіть!
- Що звідси вигідно везти? - намагаюся розрядити обстановку.
- Та що завгодно - одяг, різну мілочовку. Я, може, вирізку собі візьму...
- Хіба можна через кордон везти м'ясо?
У відповідь жінка уважно оглядає мене з ніг до голови.
- Ні, вам не можна везти м'ясо, - категорично заявляє тітонька.
- Чому саме мені? Ви на мене так дивно подивилися...
- Ну куди ж тобі! - роздратовано вигукує жінка, вказуючи на мої ноги, щільно обтягнуті джинсами. - Треба, щоб штани були широкі! Могла б ось так обв'язати (показує на своїй гомілки) скотчем або пакетом обмотати - і привезла б!
Везуть одяг, продукти і шпалери
Через годину і сорок хвилин отримую в паспорт помаранчевий штампик і вирушаю досліджувати ринок. З обміном грошей проблем немає, на кожному кроці стоять валютники:
- Мільйон - за 1300, сто баксів - за 2300!
- Я даю за сто тисяч білоруських 150 гривень за долар - 24 гривні.
У Білорусі таких ринків, мабуть, уже й немає. Товар лежить серед розмитої дороги на коробках або на клейонці, розвішаний в смугастих наметах або подається прямо з фургона машини. М'ясо і сало продаються з прилавків вздовж курної дороги - і його активно купують.
- Як у нас з гривнею почалися непорозуміння, так білоруси і ломанулись. Кожен день їздять. То й хай їздять нам же краще! Я в суботу наторгував на 8 тисяч гривень. Деякі тут розповідають, аж на 23 тисячі, але я в це не вірю, - привідкриває комерційну таємницю продавець всякої дрібноти кшталт шкарпеток і колготок.
До 11.30 народ починає вибудовуватися на пероні, щоб встигнути на зворотний поїзд о першій дня.
- Я вам так скажу: вигідніше їздити в звичайний день, тоді все на пару гривень дешевше, - з виглядом експерта каже літня жінка в рожевому пальто, яка стає поруч зі мною в черзі на погранконтроль.
Обговорення покупок триває всю зворотну дорогу до Бреста.
- Я дуже задоволена, добре з'їздила. Собі легінси купила чобітки на весну, куртку... - перераховує дівчина по телефону.
- О, хоч хтось задоволений. Це був останній раз, як я сюди їздила, - впівголоса каже жінка років 50, що сидить навпроти мене. - Напевно, я чогось не розумію. Зараз в гіпермаркетах постійні акції і знижки, заощадити можна і у нас. Всі за речами сюди їдуть, але я не знаю, як на мене - вони дуже поганої якості. Те, що краще, воно й тут коштує дорого. Єдине, що я купила, - це квіти на цвинтар. Ось вони дійсно в два рази дешевше. Букетик за 50 тисяч на наші гроші, а у нас маленький і некрасивий коштує 100 - 120 тисяч - це ж грабіжництво. Більше ніколи сюди не поїду.
