Коли Вкраїна кладе кращих синів, щоб стримати агресора постмайданівські хазяї життя дозволяють собі чинити розбрат, вириваючи один у одного кусень покраще. Те, що вже встигли охрестити «війною олігархів». Невже нас, українців, історія нічому не вчить? Невже ми знову дозволимо новим кумирам на радість старому ворогу стравити нас у згубному протистоянні, з'ясовуючи між собою за котрим можновладцем більше правди і хто з них більш неправий?
Може навпаки, нам варто вийти на майдани під лозунгами «Не дамо сплюндрувати країну!», «Геть розбрат!», «Хто сіє смуту – помічник агресора!», чи не так?
Подумайте над тим що написав бойовий офіцер, інтелігент і справжній патріот, нам всім. Адже всі ходили до школи і маємо пам'ятати ці сумні дати. А ще пам'ятати слова тієї людини, що останні місяці свого життя хотіла подарувати Україні. Хотіла подарувати, але не змогла. Бо протягом року розмов про реформи багато та дуже довго запрягають.
