Журналісти відвідали населені пункти Донецької і Луганської областей і зробили короткі замальовки з життя місцевих жителів. У різний час у різних містах і селищах вони побачили одну спільну картину – мешканцям цих місць доводиться адаптуватися до війни і звикати жити в нових умовах.
АВДІЇВКА
Місцевий хлопець Андрій Король розповідає журналістам про те, як місто існує в нових умовах і що доводиться робити мешканцям, щоб вижити.
"Я навіть не знав, що влучило в мій будинок. Я сидів вдома у ванній. Там і спав. Світла не було. Ми о 7:00 встали і пішли оглядати місто. Я навіть не відчув, що в мій будинок попало", – розповідає Андрій.
Йому 17 і він живе в Авдіївці. У тій самій, з багатоповерхівок якої видно донецький аеропорт.
"Я не скажу, що я виживаю. У мене гроші є поки що. Виживають бабусі, яким нема за що їсти, коти і собаки... Зараз є ті, хто не отримує пенсію. Тобто, гуманітарка їм реально допомагає", – говорить хлопчина.
Кілька разів Андрій виїжджав із Авдіївки – пристроїв матір і сестру, вивіз бабусю з дідусем. Але сам повернувся додому. Правда, зі своєї квартири перебрався в гуртожиток коксохімічного заводу – там досі є мінімальні умови для життя, на відміну від більшої частини міста.
У будинках немає ані опалення, ані газу. Взимку бувало так холодно, що в трубах замерзала вода.
"Не буде заводу – не буде міста. Всі так кажуть, тому що пів-міста там працює і завод забезпечує всім – світлом, теплом, водою. Мені здається, якщо він стане – то все", – міркує Андрій.
ДЕБАЛЬЦЕВЕ
Після місяця боїв у місті Дебальцеве – тиша. І нова влада. Самопроголошена "Донецька народна республіка". З підвалів будинків поступово виходять місцеві жителі. Хто відверто радіє, хтось мовчки розбирає завали – практично кожний дім несе відбиток війни: розбиті стекла, зруйновані стіни.
У місті більше місяця немає світла, опалення, води. Люди готують їжу на вогні перед власними будинками. На центральній площі щодня збирається натовп – за гуманітарною допомогою від "Червоного Хреста", там же можна взяти гарячого чаю або каші у рятувальників.
За попередньою інформацією, в місті залишилося від п'яти до восьми тисяч жителів.
ЛУГАНСЬКЕ
Селище Луганське з 19 лютого 2015 року було крайнім кордоном оборони української армії на північ від Дебальцевого. Про те, як живеться у прифронтовому селищі, журналістам розповіли місцеві жителі.
СТАНИЦЯ ЛУГАНСЬКА
У Станиці Луганській люди змогли влаштувати своє життя під постійні обстріли "Градів". Є пара хвилин затишшя – тут же організовують стихійний міні-ринок – з молоком, яйцями і салом. І якби не зруйнований пейзаж навколо, то складно було б здогадатися, що це прифронтове місто за декілька кілометрів від Луганська. Як тільки починається канонада – люди за лічені хвилини забирають весь свій товар з прилавків і ховаються в підвалах або, якщо не встигають, просто падають ниць на землю. Навіть діти навчилися це робити. І так щодня.
Ті ж, чиї будинки зруйновані вщент, живуть у бомбосховищах. У місцевому приміщенні Укртелекому воно велике – на кілька кімнат. Ліжка там впритул один до одного. Переважно живуть пенсіонери. Деякі навіть зі своїми домашніми тваринами. Без світла, тепла і води. У повній темряві. Іноді включають генератор, щоб натопити обігрівачами приміщення. У цей час жінки вишивають. Що цікаво, українські рушники хрестиком.
