Інтереси Ківалова поширюються не тільки на Одесу, але й на весь регіон. Причому, проштовхує своїх людей в міські і селищні ради таким же шахрайським способом, як кував Януковичу перемогу на виборах у 2014 році. Зокрема, минулого тижня Центральна виборча комісія звернулася до МВС з проханням перевірити інформацію про порушення в частині реєстрації місця проживання значної кількості громадян у селищі Затока Одеської області.
Так, у постанові говориться, що комісія розглянула звернення голови адвокатського об'єднання «Привілей» Олексія Погорілого, в якому вказувалося на те, що в селищі Затока з порушенням законодавства здійснюється реєстрація місця проживання значної кількості осіб, у результаті чого можуть бути спотворені результати місцевих виборів.
Постанова ЦВК з'явилася після того, як голова Одеської обласної державної адміністрації Михайло Саакашвілі звинуватив депутата Верховної Ради Сергія Ківалова у спробах вплинути на результати місцевих виборів в Одеській області.
«Я з'ясував, що Ківалов... в Затоці (Одеська область) записує велика кількість його студентів, які голосують на виборах, і потім сільрада, за яку вони проголосують, буде розподіляти землі на його користь, тому що він там має фінансовий інтерес», - з властивою йому прямотою заявив Михайло Саакашвілі.
«Одеська народна республіка»
Плани у Ківалова справді наполеонівські. Чого лише варта ідея «Порто-франко». Суть її не лише (і не стільки) у вільній економічній зоні. Мова йде про повної економічної і політичної автономії від Києва зі своїм урядом і парламентом. По суті Підрахуй хоче створити щось на зразок ЛДНР, тільки не за допомогою божевільних «ополченців» і «російських відпускників» (що їх тут чекає показали події 2 травня 2014 року), а шляхом політичних інтриг, шантажу та підкупу. Саме тому він йде на вибори міського голови Одеси.
Примітно, що свою кандидатуру на вибори мера Ківалов висунув після консультацій у Москві, куди він літав 18 вересня. Тобто, рішення Підрахуя не просто його особисте самодурство, а погоджений з мешканцями Кремля хід.
Минулого тижня народний депутат Сергій Ківалов звернувся з петицією до президента України Петру Порошенку про необхідність запровадження в Одесі режиму вільної економічної зони «Порто-франко».
У тексті петиції йдеться що «Порто-франко» — утворений у відповідності з Конституцією і законами України. Очевидно, що Підрахуй вже прорахував, як узаконити свою «ЗНМ».
Те, що Ківалов – рафінований корупціонер і проросійський сепаратист – ні для кого не новина. Але примітно, що він став проштовхувати ідею федералізації по кальці, яку зараз Путін безнадійно нам намагається втюхати, ще тоді, коли «російською весною» і не пахло, а Янукович сидів у Києві і плекав надію про довічний президентський термін.
На початку лютого минулого року, коли на Майдані вже лилася кров, але рахунок убитим ще не перевалив за сотню, Сергій Ківалов публікує «програмну статтю». У ній він згадує минуле Одеси при Російській імперії та СРСР, а новітню історію міста у складі України малює як картину поступової деградації. У теперішній же час, пише Сергій Ківалов, «незалежна Україна, на мій превеликий жаль, «тріщить по швах» вже на 24-му році, все більше нагадуючи Югославію кінця 1980-х».
«Потрібен свій парламент, свій уряд, свій лідер, відповідальний в першу чергу перед жителями Одещини, - заявив Підрахуй. - Потрібно право вето у відношенні до міжнародних договорів України, дохідних статей держбюджету, видів і ставок загальнодержавних податків і зборів (частини території і населення Одещини). Право на самостійні міжнародні відносини по всім торговим і економічним питанням. Право безпосередньо застосовувати міжнародні та передові зарубіжні норми у комерційних правовідносинах з іноземними суб'єктами. Виключне право на реєстрацію будь-яких операцій з нерухомістю, землею в територіальних межах автономії».
Краса, чи не так? Але це ще не самий смачний шматок з потоку свідомості Ківалова. У всій красі тяжкість хвороби нашого пацієнта розкриває ось цей шматок:
Сьогодні, коли на Україну в цілому і на окремі її території намагаються впливати з усіх боків, намагаючись завуалювати свої інтереси за красивим поняттям «геополітика», вихід зі сформованої ситуації треба шукати там же, де і вхід. А саме — в коренях, в історії.
Нашим іноземним «благодійникам» та їх місцевим прислужникам хочу нагадати: жителі Одещини в оволодінні та освоєнні рідного краю нічим не зобов'язані ні румунським дакам, ні польським магнатам. Нас не заселяв і не облаштовував, як Вінницьку та Полтавську області, зять польського канцлера Єремія Вишневецький. Наші міста, дороги, школи і лікарні не будували польські магнати Заславські, Конєцпольські та Лянцкоронські, як у Львівській та Волинській областях. І зводили радують і сьогодні наше око історичні будівлі Одеси не австрійські придворні Габсбурзького імператорського дому, як історичний центр Львова.
Одеса, Одещина і прилегла Миколаївщина були засновані поза будь-якого зв'язку з польсько-литовськими володіннями. Напередодні заснування Одеси наші землі були мусульманськими. Їх заселяли войовничі племена татар очаківської і буджацької орд, васали кримського хана. Це вони своїми набігами наводили жах на Київщину, Черкащину і Полтавщину.
У центрі території сучасних Одеської та Миколаївської областей височіла грізна турецька фортеця — Очаків — «військова база» «вищого начальства» кримських татар — турецького султана. Аж до кінця XVIII ст. лише зрідка українці могли пройти через ці землі як посланці до кримського хана або учасники відчайдушні вилазки козаків. В основному ж вони потрапляли сюди в якості захоплених рабів — у скорботному шляху транзитом через татарський Крим на невільницькі ринки турецької Аланії.
Протягом XVI—XVII ст. сотні тисяч рабів і рабинь були прогнані цим шляхом назустріч ганьби і жалюгідній смерті. Лише небагатьох чоловіків залишали в Причорномор'ї служити прикутими кайданами веслярами на «каторгах» — кримськотатарських галерах. Каторга була безвідходним виробництвом: весляр працював до смерті, після чого його порубаний труп згодовували худобі, взимку ж використовували як паливо, а на його місце приковували наступного українця. Це за прикладом кримськотатарських галер через багато років трудові колонії в глибинці прозвали «каторгами».
Так би воно й тривало, якби не «москалі»...
Примітно, що спочатку «опус» був опублікований в київській газеті «2000», що належить колишньому офіцерові ГРУ Сергію Кічігіну. Пізніше редакція старанно «затерла» з інтернету свою причетність до появи на світ божий цього гидоти. Але, скажімо так, живі свідки залишилися.
Однак ми розповімо про справи нинішніх нашого «героя» в наступних публікаціях. Зараз ми освіжимо пам'ять одеського як електорату, так і всієї країни, нагадавши про справи минулого, звернувшись до матеріалів інтернет-видання "Аргумент".
Політична діяльність.Народний депутат Верховної ради України кількох скликань. Очолював підкомітет парламентської реформи і парламентського контролю Комітету Верховної Ради з питань правової політики, а також Комітет ВР з питань правосуддя.
лютий - грудень 2004 р. — Голова Центральної виборчої комісії.
Грудень 2004 — травень 2006 рр. — ректор Одеської національної юридичної академії.
Член Партії Регіонів, член Президії ПР (з 04.2008).
Сім'я Кивалових «при параді». Зліва — зять С. Ківалова Сергій Бондар
Комерційні інтереси. За інформацією різних СМІС. Ківалова були стійкі комерційні інтереси в «Криворіжсталі», через яку він лобіював інтереси компанії «Самара-ресурс» (Великобританія). С. Ківалов також лобіював у 2003 році інтереси російської компанії «Лукойл».
Йому приписують стосунки з сирійським бізнесменом з поганою репутацією Аданом Киваном.Також, за даними видання, Ківалов займався торгівлею металопродукцією з якимсь Перфильевим В. М., від яких, за неофіційними даними, отримував щомісяця дохід у розмірі 2 мільйони.е. С. Ківалов, нібито причетний до банкрутства Одеського заводу «Оріон», незаконної приватизації ряду об'єктів Одеської юридичної академії. С. Ківалову нібито належать 10 приватизованих ділянок на узбережжі Чорного моря.
Скандали
«Підрахуй». Фальсифікація результатів президентських виборів 2004 року. Самий грандіозний скандал в біографії С. Ківалова пов'язаний з організацією та проведенням у 2004 році виборів Президента України, участю в організації так званого «транзитного сервера» з метою фальсифікації результатів виборів на користь кандидата від влади Віктора Януковича.
Факт масових фальсифікацій, які спотворили реальну картину волевиявлення громадян на користь провладного кандидата, за позовом «помаранчевої» опозиції був доведений у Верховному Суді України. Главу ЦВК С. Ківалова після перемоги
Віктора Ющенка неодноразово викликали на допити в Генпрокуратуру і УБОЗ. Але ні кримінальної, ні адміністративної відповідальності він не зазнав. У свідомості значної частини громадян України образ Ківалова носить суто негативне забарвлення, що виразилося в даній йому прізвисько «Підрахуй».
На початку 2006 року в інтерв'ю виданню «2000» С. Ківалов поділився інформацією про те, що в 2004 році його дійсно і вмовляли, і пропонували дуже великі гроші. У підсумку — пішли погрози. В інтерв'ю прямо не сказано, з якої саме сторони були погрози, але сам політик підводить до висновку, що вони виходили не з команди «біло-синіх».
Ющенко — Президент і п'ятьма роками пізніше
Брудна історія з очевидною фальсифікацією результатів президентських виборів мала несподівану кінцівку. С. Ківалова 15.11.2007 р. нагородили грамотою і медаллю Центрвиборчкому «за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчий прав громадян України». Нагороду вручив останній голова ЦВК
Володимир Шаповал, екс-представник Президента В. Ющенка в Конституційному Суді. А пізніше міністр оборони Анатолій Гриценко нагородив С. Ківалова медаллю з нагоди 15-річчя української армії.
Цей факт нагородження С. Ківалова дає багатьом впливовим «регіоналам» вважати С. Ківалова двурушником, в ході виборчої кампанії 2004-2005 рр. працював «на два кошики». І підтвердженням версії про те, що за сценарієм тодішнього Президента Леоніда Кучми глава ЦВК С. Ківалов повинен був стати юридичним «гарантом» третього терміну Л. Кучми.
Згідно з цим сценарієм, нібито, з-за безлічі порушень вибори повинні були бути визнані такими, що не відбулися, або перемога у В. Януковича відбирається через суди, і Л. Кучма отримує повноваження на подальше управління державою — до проведення наступних президентських виборів. Реалізуючи цей сценарій, С. Ківалов поспішно оголошує В. Януковича переможцем другого туру виборів (не чекаючи судових вердиктів з цього приводу, хоча штаб Партії регіонів наполягав саме на дотримання законної процедури). При цьому спеціально не запевнивши постанову ЦВК про визнання В. Януковича переможцем, і не передавши його в офіційну пресу для публікації. Тим самим створивши прецедент для скасування результатів виборів.
Тоді багато політиків і експерти визнали, що С. Ківалов отримав хабар від «спонсорів» В. Януковича. Але не менше в порушення встановленої законом процедури, допущених ЦВК в особі С. Ківалова, були зацікавлені і автори сценарію переголосування другого туру в інтересах В. Ющенко. Адже саме кроки С. Ківалова дали формальні підстави для відміни результатів виборів Верховним Судом.
Співавтор «мовного закону». 2012 рік. С. Ківалов спільно з
Вадимом Колесніченком (так само депутат з парламентської фракції ПР) є автором українофобського закону «Про засади державної мовної політики», що передбачає надання мовам нацменшин статусу регіональної. Законопроект, що викликав бурхливі протести опозиції, був прийнятий влітку 2012 року з грубими порушеннями Регламенту, містить безліч суперечливих норм і посилань на недіючі (нікчемні) норми законів України.
Церемонія вручення державних нагород Росії. Орденом Дружби Дмитро Медведєв нагороджує Сергія Васильовича Ківалова — голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. 4 листопада 2009 року, Москва, Кремль
Узурпатор судової влади. С. Ківалова звинувачують у тому, що він є негласним узурпатором судової влади в Україні. Непоодинокими були випадки замовних звільнень і призначень суддів під головуванням С. Ківалова, для чого застосовувалися «підтасування результатів голосування членів ВРЮ України. За інформацією з суддівських кіл, ВРЮ стали практикуватися «розцінки» на відповідні подання щодо призначення на суддівські посади різних категорій.
На передачі «Актуальна розмова» одеського телеканалу ATV однопартієць Ківалова Ігор Плохой стверджував, що С. Ківалов сприймає судову реформу в Україні, як інструмент для розширення свого впливу на систему судочинства, на якому тримається його бізнес-імперія.
В Одеському регіоні С. Ківалов монополізував ринок правосуддя, розставивши своїх людей у різних судових інстанціях, які виносять тільки ті рішення, які бажані самому Ківалову. На думку народного депутата В. Поганого, дійшло до того, що судді не можуть винести рішення без дозволу Ківалова.
Як тільки судді чують прізвище Ківалова, у них опускаються руки, оскільки вони бояться ухвалити рішення, за яких їх можуть вигнати з роботи«. Нардеп навів приклад, що під час місцевих виборів керівники юридичної академії обдзвонювали членів виборчої комісії і лякали їх відрахуванням дітей.
Залякувати і тиснути на суддів — фообще фірмова «фішка» С. Ківалова. Екс-голова Печерського райсуду Києва Інна Отрош у свій час звинувачувала С. Ківалова у тиску на суд. Вона повідомляла журналістам, що Ківалов особисто входив в кабінети кількох суддів Печерського райсуду, погрожував їм, вимагав пояснень з приводу їх рішень. При цьому, за словами Отрош, Ківалов заявляв, що діє від імені Вищої ради юстиції,
Головою якого він є, хоча насправді будь-яких звернень, підкріплених підписами, у нього не було. Після того, як він став народним депутатом і очолив Комітет з питань правосуддя, він отримав тотальний контроль над судовими органами. І не тільки в Одеській області. Ківалов через своїх кишенькових суддів може вирішити будь-яку справу в будь-якому регіоні країни. Так, вірою і правдою служить не Феміді, а Ківалову голова Вищої Ради юстиції Володимир Колісниченко.
«Замок Ківалова», вкрадений у одеситів пляж. Заради незаконної забудови на одеській набережній в районі 8-ї станції Великого Фонтану С. Ківалов організував передачу державної землі у приватну власність. Деталі цієї афери президента двох одеських Вузів висвітлюються в документальному фільмі студії «Крок вліво» на YouTube.
Суть афери: земельна ділянка, виділена Одеською міськрадою в оренду Національному університету «Одеська юридична академія» під навчальну станцію (рішення № 867 від 05.11.1999 р., ділянка 0,7 га на узбережжі в районі 8 — ї ст. Б. Ф.), був переданий приватному «Міжнародному гуманітарному університету» «для проведення практичних занять з морського та митного права»...
Махінація не викликала шуму, тому що обидва Внз очолює С. Ківалов. Всупереч всім містобудівним законами та екологічним нормам на цій ділянці узбережжя Чорного моря в межах міста Одеси і був побудований замок Ківалова» — по-суті, приморська резиденція народного депутата України. Там же біля пірсу швартується 22-метрова приватна яхта вартістю понад 2,5 млн дол., володіння якої міська молка також приписує С. Ківалову (офіційно яхта оформлена на офшор).
«Замок Дракули» (як його прозвали одесити) — це 5-поверхова будівля з 7-ма вежами площею понад 2,5 тис. м. кв., зведена прямо на тепер вже колишньому міському пляжі
Справедливості заради варто відзначити, що ця інформація про С. Ківалова стала надбанням ЗМІ зусиллями колеги Ківалова з фракції ПР у Раді Ігоря Плохого, так само одесита (конфлікт на ґрунті фінансових «розборок»).
«Кидалов».Крадіжка стадіону у «Спілки архітекторів». Недалеко від будівлі академії знаходиться стадіон, у часи СРСР належав Спілці архітекторів. Керівники Спілки звернулися до народного депутата України С. Ківалова з проханням допомогти у переоформленні прав власності на стадіон за правилами незалежної України. Академік обіцяв допомогти, взяв документи... А незабаром обзавівся новими, згідно з яким стадіон став ставитися до очолюваної ним юридичної академії. Таких прикладів безліч; от за такі вчинки Ківалов і став володарем клички «Кидалов».
Ще одна історія подібного роду — розправа з журналістами. Широко відома турбота С. Ківалова про власну репутацію. Очевидно, для досягнення своїх честолюбних цілей Ківалов вирішив домогтися розташування «четвертої влади». Він допоміг створити телерадіокомпанію «Академія» і телеканал «TV Точка».
Особиста нескромність — пам'ятник С. Ківалову. Екс-глава ЦВК відомий спробами увічнити себе при житті. Один із прикладів — пам'ятник у дворі Міжнародного гуманітарного університету (Одеса) з особою С. Ківалова, споруджений 6 лютого 2007 року. Одесити також впізнають його образ на одній з ікон у збудованій ним церкві.
На персональному сайті С. Ківалова список регалій займає дві сторінки.
Скульптурна композиція на території університету складається з двох частин. На передньому плані височить бронзовий С. Ківалов в суддівській мантії та академічної шапочці. Поруч з фігурою нардепа — барельєф: шестеро що працювали на той момент професорів внз. Автор скульптурної композиції — заслужений художник України
