Віктор Кривоносов, позивний «Дзвонар», учасник проекту «Музика воїнів». Він доброволець, боєць Нацгвардії. Зараз захищає Україну в зоні АТО. Віктор — запорізький козак. Але не тільки за духом і виду. Він — історик-археолог. Працює в Національному заповіднику «Хортиця». Б'є в дзвони в історико-культурному комплексі «Запорізька січ» з 2011 року.
- Вікторе, як почалася твоя історія з дзвонами?
У 2011 році «Запорізької Січі» їх подарував місцевий підприємець Дмитро Швець. Коли дзвони привезли, ніхто не вмів на них грати. Мій шеф знав, що я маю відношення до музики, адже в дитинстві грав на скрипці, а підлітком на барабанах, слух є, почуття ритму теж. Запропонував мені спробувати. Я погодився. Запросили майстра-дзвонаря, він мені показав тільки раз. А далі порекомендував вчитися самому, імпровізувати, пробувати. Через тиждень приїхав, послухав і сказав: «Я не знаю, чому я тебе ще можу навчити».
- Дзвін — нетрадиційний музичний інструмент? І взагалі його доречно називати музичним?
- Один дзвін — це сигнальний інструмент, а дещо можна вже назвати музичним. Тут — сім дзвонів. Вони певним чином підібрані між собою по тонам, тому доводиться імпровізувати. Якщо б їх було більше, то можна було б виконати якусь відому мелодію.
- Що ти відчуваєш, коли б'єш у дзвони?
- В ці моменти я повністю зливаюся з музикою, коливання і вібрації проходять крізь мене. Коли граю, повністю «відключаю голову», так виходить найкраще. Коли я один, немає вітру, нічне чергування — грати просто в кайф.
Зрештою, бачу те, що моя гра подобається людям. Стою на дзвіниці, а зверху все ж видно. Люди зупиняються, слухають, починають знімати, деякі потім підходять, спілкуються, розпитують, деякі приїжджають спеціально, щоб послухати гру дзвонів.
- Коли зазвичай граєш на дзвонах?
- Якщо приїжджають гості або туристи, які хочуть послухати дзвони, то граю. Також у свята, а ще коли має настрій і бажання. Спочатку дзвонив кожен день по кілька разів, щоб набратися досвіду. Потім почалися проблеми зі слухом, бо не користувався ніяким захистом для вух.
Коли я мобілізувався, не думав що буду часто повертатися додому і на роботу. Моє перше звільнення було на Великдень. Я відпросився першим з батальйону і ноги понесли мене на Хортицю, щоб у цей світлий день вдарити у дзвони на площі. Останню відпустку я спеціально угадав під Покрову. Тому що це День Захисника України, День козацтва та День міста Запоріжжя.
- Є канони гри?
- Канони є, але мені вони на душу не лягли. Кожен дзвонар грає по-своєму. Зазвичай у нас в церквах дзвонять нудно. Механічно смикають, щоб створити якийсь шум, і тільки в тих церквах, де багато дзвонів, є майстри, які намагаються грати добре, тобто музично.
- Ти кожен раз граєш щось нове?
- Не зовсім. У мене є деякі заготовки. Музичні блоки, які я можу компонувати. Але часто намагаюся придумати щось нове й інше. Але в основному я граю те, що Бог на душу покладе.
ВІДЕО
