Пане Президенте! Я щиро скажу Вам, що не хотів до Вас персонально звертатися, бо обурений багатьма Вашими вчинками і рішеннями, не згоден з ними і не є Вашим прихильником, але велике горе і головне відчуття батьківського обов'язку перед пам´яттю 19 річного сина змушує мене на цей крок.

Я пишу Вам відкритого листа, бо знаю напевно, що будь який лист поданий в президентську канцелярію України звичайним громадянином буде прочитаний не Вами, а Вашими помічниками і швидше за все Ви ніколи про нього і не узнаєте (маю сумний досвід з Президентом В.Ющенком в 2004-2005 рр.). А крім того, Ви завжди будете мати законне і справедливе право казати, що його не бачили.

Тому я вирішив написати відкритого листа, і знаючи, звичайно, що його все рівно ніхто з української преси не відважиться друкувати, я публікую його в єдиному доступному мені відкритому виданні – мережі фейсбука. Звичайно, я не сильно розраховую, що і звідси він потрапить Вам на очі, бо Ви маєте купу офіційних і добровільних помічників, які бережуть Вас від як їм здається травмуючої і негативної інформації. Проте, по-перше, в мене не має вибору, а по-друге, я маю надію, що при підтримці людей, мій лист перепостять і якимсь чудом Ви його таки побачите і прочитаєте.

Суть мого звернення полягає в спробі припинити факт ганебної і нечуваної ніде більше маніпуляції з визнанням чи невизнанням загиблих воїнів-добровольців, яка, увійшла вже нажаль, як чорна сторінка у новітню історію України.

Мій син, Святослав Горбенко 19-річний юнак, студент філолог Київського Національного Університету ім. Т.Г.Шевченка пішов добровольцем в ДУК ПС і загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони ДАП (згідно судово-медичної довідки, що мені надали і свідчень бійців ДУК ПС (Див. довідки). До сих пір під різними приводами і юридичними формулюваннями держава не визнає його учасником бойових дій і по суті солдатом що загинув за Україну. Його єдина провина полягала в тому, що він загинув перебуваючи в рядах ДУК ПС – єдиної добровольчої військової структури яка його взяла до себе, бо інші йому відмовили – адже він був студентом – очного навчання і закінчив військову кафедру.

Він щиро вважав тоді в серпні 2014 року – що слід чекати масштабного наступу російських військ на Україну і поспішав стати в лави її оборонців, залишивши останній курс університету і не дочекавшись офіцерських погон. Тепер все це – а перш за все, бажання захистити Вітчизну – обернулося йому і нам на покарання. Держава, через МО, Департаменту у справах ветеранів війни і т.д, Київського райсоцбезу м.Полтави відмовляє йому в статусі учасника бойових дій а нашій родині в статусі родини солдата, що загинув в АТО. Підставою є відсутність в нас всього ПАКЕТУ документів, які наша родина повинна надати в соцбез, а крім того цинічне трактування статусу учасника бойових дій як статусу тільки для живих. (Див. Лист від А.Дерев'янка і Яцино) Тобто, за таким формальним трактуванням статус учасника бойових дій надається тільки живим, і достатньо солдата вбити – він вже не учасник – бо не фізична особа.

Не буду коментувати це безглуздя і цинізм, але зауважу, що навіть в нашій державі посмертно надаються навіть і військові звання і державні нагороди, і при цьому не вважається що їх може отримати тільки жива фізично особа, як бачте повний абсурд. Ордена посмертно давати можна, а визнавати що людина загинула як солдат не можна після її смерті.

Для того, щоб одразу ж відкинути принизливі і бридкі підозри відносно матеріальної зацікавленості, які наша змучена майже річним горем родина вже наслухалась, декларую, що ніякі Ваші Компенсації НЕ ПОВЕРНУТЬ МЕНІ єдиного сина, ні мені ні його матері, і повірте і міліарди нас не втішили б, хоч і живеться не легко. Та навряд чи Ви мене зрозумієте, бо це стан словами не передаваємий і його розуміють тільки такі самі нещасні, як ми.

Якщо в Вас така скрута і не має грошей, можете не виплачувати, мова не в цьому, я як і кожний громадяни розумію прекрасно, що головне воля, бажання. Якщо держава і президент дійсно хочуть допомогти родинам загиблих воїнів, вони знайдуть спосіб у який це зробити, навіть якщо грошей не має, можна врешті решт, не виплачуючи грошей хоча б не вимагати квартплат з нас за наші власні приватизовані квартири, дозволити в перші три місяці після смерті підти з роботи не втрачаючи місця і багато чого. Але якщо немає бажання допомогти, а є лишень бажання лицемірно удавати вигляд турботи, то і при наявності грошей - їх ніколи не сплатять і знайдуть законні способи це зробити

Мова про інше, навіть без грошової допомоги, відсутність того статусу родини загиблого на війні, в якому нам відмовили збільшили нашу біль, принизили нас в очах суспільства, кинули тінь на ім'я загиблого сина, зробили наш стан ще більш нетерпимим і мучительним. Адже повірте, змушені, бо не маємо офіційних підстав просити на реабілітаційну відпустку після смерті дитини, змушені працювати, ходити серед чужих людей. Чути веселу музику з супермаркетів і кав'ярень довкола себе і усвідомлювати те що в тебе не просто вбили сина, але навіть смерті його за вітчизну не визнали – нетерпимо.

Складається враження що сина немов би викрали в тебе при тому так, що ніхто не помітив і зараз і суспільство і держава просто заперечує факт того що він в тебе був взагалі. Про його існування нагадує лишень хрест над свіжою могилою. За що Ви так караєте нас, пане Президенте, за що Ви караєте так тисячі родин в Україні, що вже і без цієї зневаги вже нещасливі і мучаються?

Я не вірю в усі ці «отговорки» про проблеми з відсутністю законів, непрописанністю процедури і іншої продукції гнучкого кмітливого розуму чиновників. Я знаю, що Вашої волі, як Президента і Верховного головнокомандуючого цілком достатньо і цілком законно щоб вирішити питання про визнання загиблих добровольців. Ми прочекали Вашого рішення і рішення держави більше 10 місяців, враховуючи війну і Вашу зайнятість і враховуючи що біль батьків і несправедливість страхітливість цієї ситуації до Вас дійде. Не дійшло – Ви нічого не почули і не побачили. І ось що я зрозумів тоді – всі ці розмови про статус учасників АТ О, для загиблих – НОНСЕНС і СВЯТОТАТСТВО.

Ні Ви, ні Верховна Рада, ні вся держава НЕ МАЄ ніякого права (яке вона привласнила) на визнання чи не визнання загинувших бійців. Ви не можете воскресити людину, а отже не можете заперечити очевидний факт її смерті. А значить, Ви і вся держава забов'язані автоматично визнавати загинувших солдат ЗСУ і добровольців – ЗАГИНУВШИМИ СОЛДАТАМИ УКРАЇНИ. Все точка.

А якщо Ви прив'язали до поняття загиблих солдат – статус учасника АТО, то такий статус загиблим має надаватися також АВТОМАТИЧНО. Реєструватися іншими словами. І всі ці вимоги від соцбезу до родин про надання клопотань від комбатів, свідчень від очевидців із статусом АТО, заключень медкомісій (при наявності суд-меддовідок про причину смерті) є НЕЗАКОННИМИ, є глибоким ПОРУШЕННЯМ наших прав як людей і глумлінням над пам'яттю павших солдат!

Не розумію я поки, чи розумієте Ви самі, пане Президент, що Ви накоїли і що коїть зараз держапарат – створюючи проблему з одержанням цього статусу учасника (Вами ж придуманого поняття) і прикриваючи їх складною процедурою збирання довідок, Ви по суті ставите нещасних людей, які вже зазнали горя в двосмисленне положення сумнівних претендентів. Тобто, неодержання статусу (яке створено штучно вигаданою процедурою) загиблим бійцем ставить під сумнів в очах суспільства факт його загибелі на фронті. Не одержання статусу родини загиблого, так само, опосередковано, ставить під сумнів обставини загибелі на війні. Хочу сподіватися, що це сталося не навмисно без злого умислу, по недолугості, але і Ви і держава нанесли нам, батькам загиблого добровольця, страшну образу і приниження, на які ні ми, ні наш син, який заплатив життям за своє бажання і спробу захищати Україну не заслужили. Це вже не виправиш, ці десять місяців перебування в духовному пеклі не викреслиш з життя. Але, якщо так і Ви вважаєте справедливим перевіряти кожного заглиблого на предмет його участі в бойових діях, перш як визнати учасником АТО, то прошу Вас не перекладайте це на плечі батьків і родин, втративших дітей і близьких.

У держави достатня армія чиновників щоб займатися цим, хай вони, держслужбовці, які мають повноваження збирають ці довідки і роблять запити, і звільніть нас від муки ходіння по командирам і свідкам, і розмов, які просто фізично важко вести.

Друге прохання до Вас пане Президенте.

Раз Ви вже відмовили нам у визнанні нашого сина учасником АТО і тим самим поставили обставини його загибелі під сумнів, наша родина вважає справедливою вимогою, щоб держава тоді виконувала свою функцію і розслідувала сама обставини його смерті, адже насильницька смерть в зоні ведення бойових дій – якщо це не смерть в бою – є підставою відкриття кримінальної справи органами військової прокуратури. Бо в такому разі ігноруючи факт смерті добровольця, не визнаючи її не військовою смертю солдата ні просто смертю, держава по суті займається прихованням зникнення людей, що є злочином.

Отже, визнаючи Ваше право ставити під сумнів обставини смерті як держави, ми вимагаємо від Вас шанувати наші права як громадян на захист від держави від посягання на життя і вимагаємо в кожному випадку, де ви відмовили добровольцю в визнанні його учасником АТО, відкривати кримінальне впровадження. Я думаю ця наша вимога є справедливою. І не виконання її є і порушенням закону і порушенням наших прав як людей і громадян.

Сергій Горбенко, батько невизнаного і забутого державою солдата-добровольця, який загинув в Донецькому аеропорту, перебуваючи у складі 5-го батальйону ДУК ПС 3 жовтня 2014 р.

P.S. Друзі, співгромадяни і патріоти, для себе просити соромно, але прошу не для себе, а для Святослава, для його пам'яті і пам'яті таких як він - вбитих і забутих добровольців, якщо підтримуєте цей лист і мої вимоги до Президента – Репост, будь ласка!