Подивитися, що відбувається на Чонгарі я приїхав в минулу суботу. За добу до того, як почався руху по підключенню однієї ЛЕП. В цей же день ввечері і поїхав.
Потяг з Києва до Новоолексіївки йде гарний, з комфортабельними вагонами. Людей до кінцевої станції доїжджає не дуже багато. У моєму вагоні залишилося 6-7 чоловік, хоча в Києві він був заповнений на 2/3.
Основна маса прибулих йде або на автобус до Генічеська, або роз'їжджається по довколишніх населених пунктах. Невелика частина йде до таксистів, які везуть в Крим.
Це весь транспорт, що пропонується бажаючим потрапити на півострів. Поки розмовляв з таксистами під'їхали ще два мікроавтобуси. З кількістю пасажирів були проблеми і всім заробити не вдалося.
Новоолексіївка — це селище міського типу (15 000 жителів), на 70% населений кримськими татарами. Вони тут селилися, коли в Крим ще повертатися було не можна.
Виробництва ніякого немає, кожен житель виживає, як може.
До Чонгара від Новоолексіївки 20 кілометрів, в основному, по убитої дорозі.
Селище Чонгар знаходиться праворуч від траси на Сімферополь і його можна назвати бульваром. Праворуч кілометр дороги в одну сторону, зліва у зворотний. А по краях будинки. Більшість скромних, але акуратних.
В ста метрах від повороту на Чонгар (ближче до Криму) блокпост учасників блокади.
В основному там хлопці з «Правого сектора», але є і представники «Азова», «Айдара», «Донбасу».
Підійшов до них, представився, пояснив мету прибуття. Вони зв'язалися з речником «Правого сектора» Олексієм Биком, він зустрів, пробив в інтернеті і по телефону репутацію «письменника» і ми почали спілкуватися.
Він розповів, що спочатку місцеві мешканці подумали, що «Правий сектор» прибув сісти на транзитні фінансові потоки, але коли побачили, що це справжня товарна блокада, стали допомагати хлопцям продуктами.
Запитав його, коли тут останній раз були російські журналісти. Каже, приїжджали, коли електричні опори підірвали. І почали під'юджувати «Правий сектор»: «Невже ви дозволите міліції дати можливість ремонтникам все відновити».
Олексій познайомив з кількома своїми побратимами, які воювали в зоні АТО. Нормальні хлопці, які мали свою справу в мирному житті, але пішли захищати країну.
Задаю питання: хто воює з того боку? Вони спілкувалися з полоненими. Кажуть, що з деякими говорити не про що. Там в голові одна російська пропагандистська каша. Думати не хочуть. Або не можуть.
З розмови з Олексієм стає зрозуміло: з кримськими татарами, які беруть участь у блокаді, у «Правого сектора» контакт є, але тісної взаємодії немає.
Що стосується перевірок на блокпостах, то хлопці пробивають ПІБ пасажирів по своїй базі даних, базі СБУ та сайту «Миротворець». І оглядають авто на наявність комерційних вантажів.
Більше одного генератора провозити не дозволяють.
Наскільки ефективно дублювання активістами функцій прикордонників? Олексій посміхнувшись зазначає: «Раніше прикордонники приїжджали на автозаправку зі словами «Повний бак». Тепер – «2-3 літри плесни».
Пощастило, в наметовому містечку присутній Ленур Іслямов. Є можливість зустрітися і поставити кілька запитань. Цікавлюся, як він ставиться до заяви Яценюка, що в Криму треба дати електрику, бо Україні потрібне вугілля.
Ленур відповідає: «Яценюку потрібне вугілля? Я його знайду. А мені потрібен Крим».
Запитав і про можливу техногенну катастрофу на заводі «Титан». «Ви самі в це вірите?» - задає зустрічне питання Ленур.
Так виглядало наметове містечко активістів блокади.
Довелося поспілкуватися і з кількома місцевими жителями. Ті, що автомобілісти, не задоволені: на блокпостах перевіряють і їх. Кожен раз. Хочуть мати якийсь пропуск.
Знаменитий придорожній рибний ринок зараз, в основному, виглядає так:
Але місцями, як і раніше...
Риба вся апетитна, не купити було не можна. Та й ціна маніла. Десяток величезних бичків (150 гривень), по цій же ціні одна з красунь на верхньому фото і 650 гривень за півлітрову банку російської лососевої ікри.
З бізнесом, звичайно, все гірше, ніж до «повернення Криму додому». Але в цьому торговці звинувачують точно не «правосеків». Хоча, є й такі, кому важливо виключно наявність гривень у кишені. Все інше в житті не має значення.
Повідали чонгарці кілька історій і про місцевого олігарха Сейтумере Ниметуллаеве (Савці). Він втік у Крим, але бізнес його живе. Так, кажуть, що його зять на 100 гектарах успішно вирощує цибулю. Що тут такого? Та нічого. Просто вся земля оформлена як неродюча, плюс зять сидить на єдиному податку. А урожай з гектара 60-80 тонн. Множте, вважайте. А в казну практично нуль. Активісти піднімали цю тему в місцевій податковій, але там це нікому не цікаво.
Моїм тимчасовим притулком на Чонгарі став будинок бабусі Фросі. Маленькі холодні клетушечки кімнатки з меблями середини радянських років. Але скрізь чистота.
Бабуся може собі дозволити палити тільки на ніч. Каже: «Я йду, бачу гілочку, підбираю і несу додому». Їй за 80 (багато чого розповідала про німців), але голова свіжа! На все, що відбувається зараз в Україні, на поведінці Росії баба Фрося має свої мудрі оцінки!
До речі, всі килими в будинку ручної роботи.
Баба Фрося сама родом з Рівного, приїхала на Чонгар в 60-ті роки піднімати сільське господарство. Її чоловік помер ще в часи СРСР, двоє дітей померли з різницею в 40 днів. Є онук та онучка. Як раз онук у цей день з другом приїхав підлатати на даху шифер, зірваний напередодні вітром.
Яка у бабусі пенсія, навіть не питав. Вона точно менше вартості тонни вугілля. А він на Чонгарі тягне 3600 гривень за тонну. А щоб пройти зиму, місцеві жителі кажуть, для будинку потрібно близько 3 тонн. До речі, як у таких випадках люди можуть отримати субсидію, Арсеній Петрович?
Подивившись з бабусею Фросей «Вокзал для двох» (як вона реагувала на всі жарти що там звучать це треба було бачити), я відправився назад до Новоолексіївки.
Підкинула мене туди Таня. Вона не таксист, займається рибою, ікрою. Їй було по дорозі. Вона військовий пенсіонер. 15 років відслужила на авіаційній базі в Джанкої. До її розформування у 1997 році.
Запитала: «А скільки беруть таксисти?» Кажу: «Чув сотню». Коли доїхали, її і віддав. Але просто так на поїзд Таня мене не відпустила. Дала свіжий хачапурі і півлітра домашньої наливки, якою її в Чонгарі пригостила подруга.
До відходу поїзда залишалося ще більше 3 годин, але одна заповзятлива провідниця вже пропонувала розміщуватися у вагонах. За 450 гривень. В касі квиток коштував 300. Природно, пішов в касу і потім «вбив» дві години в кафе.
Сусідом по купе виявився хлопець, який повертався з Євпаторії. На питання «що там?» він відповів: «У більшості людей зараз два критерії оцінки події: ми стали заробляти більше або менше. Ті, хто більше, задоволені «референдумом», ті хто менше, ні. Але і тим і іншим все одно, який прапор висить над Кримом. Їх хвилює дохід».
