"Поки стояли в черзі на автобус – випили десять стаканчиків кави"
"Рішення з'їздити в Донецьк на Новий рік було прийнято ще восени. Ми готувалися – не стільки матеріально, скільки морально. Їхати вирішили своїм ходом, і в принципі, виграли по часу. Ми не стояли в автомобільній черзі біля КПП, а просто стрибали з автобуса, добираючись до Донецька, – розповіла переселенка Дар'я Шистикова. – До Костянтинівки дісталися швидкісним поїздом, а звідти автобусом – до Артемівська. З приміської автостанції, простоявши у черзі на інший автобус майже п'ять годин, доїхали до блокпоста. Пройшли перевірку документів – і знову автобус. З КПП "Майорск" – знову автобус, вже в Донецьк. День після поїздки ми просто лежали без руху – настільки втомилися".
Донеччани, які їздять у Артемівськ постійно, вже знають приблизний алгоритм: поки один стоїть у черзі на зворотній автобус – інший бігає по магазинах, благо поруч з автостанцією є супермаркет, а ще – відділення банків, обмінні пункти, банкомати. "За три години стояння в черзі на автобус, ми встигли закупити продуктів, перевести в готівку карти і купити рублі, випити з десяток стаканчиків гарячої кави і з'їсти з п'ят хот-догів, – ділиться Даша. – Зате коли прийшов автобус до Майорска і ми туди влізли – відчули прилив щастя".
Переселенці єдині в думці: блокпости ще й для того, щоб максимально ускладнити життя людям. "Схоже, наш шлях залежить від настрою прикордонників, сбу, фіскалів. Якщо все у них добре – ми швидко пройдемо перевірку документів і відбудемо. Якщо ні – сумки почнуть перевіряти аж до жіночих косметичок, попутно задаючи купу дурних питань типу: "А чому ви поїхали? А чому ваше прізвище так схоже на прізвище одного з керівників бойовиків?" і так далі. Відповідати щось- собі дорожче", – поділився спостереженнями донеччанин Юрій Риженко.
З ним солідарний і інший житель шахтарської столиці Андрій Кальвацкий. "На одному з блокпостів на маріупольському напрямку довго дивилися мій телефон, запитували, хто ці люди у мене в списку, так що фотографії дерев, які були визнані стратегічними об'єктами. Довелося довго пояснювати, що в списку телефону – моя сім'я, що дерево сфотографувала дочка, тому що на ньому в грудні ще залишилася пара зелених листочків. Думаєте, переконав? Ні. Довелося в якості засобу переконання додати блок сигарет. І відразу стало все добре", – розповів Андрій.
"У Донецьку постійно хочеться плакати"
Точно така ж ситуація – на блокпостах, встановлених бойовиками так званої "ДНР". Приїжджають досі не можуть звикнути, що і тут їм належить огляд і перевірка документів. "Мене буквально ламало від думки, що мій паспорт дивиться якесь чумазе брудне непорозуміння в камуфляжі, і що він має більше прав, тому що у нього на пузі бовтається автомат. Спочатку це недоразуменьє вимагало відкрити багажник, сумку, потикало в пакети з дитячими іграшками, запитало, не везу я їх продавати. Мене аж трусило від обурення – довелося стримуватися, дивлячись на зброю, – поділилася враженнями донеччанка Юлія Гальченко. - Зате на блокпосту біля них стоїть позолочений бюст Леніна – вони на нього моляться, чи що?"
Чим ближче до Донецька, тим гнітюче враження, кажуть гості міста. Дорога починає "дзижчати", коли колеса авто потрапляють у вибоїни від танкових траків. На в'їзді в місто гостей зустрічають облізлі рекламні щити, закриті, здається, назавжди магазини і торгові кіоски, порожні автозаправки і загальне відчуття безнадійності. "Мені постійно хочеться плакати, коли я бачу порожні дороги, забиті людьми тролейбуси і трамваї – і не тому, що людей в місті багато, а тому що тролейбуси і трамваї ходять погано і рідко. Коли бачу людей в чергах за пенсією чи що там їм платять... Коли навколо – одні старечі обличчя і майже немає молоді", – каже донеччанка Людмила Зварич.
Молодому Донецьку раптом різко стало 70 років, він втомився, його думки тільки про пенсії, а не про онуків, його вже нічого не цікавить, крім спогадів про минуле. Портрети Сталіна біля театру, начищені до блиску барельєфи з революційними сюжетами, пам'ятні дошки з обличчями бойовиків "ДНР" та їх прізвиськами на будинках, постійні "державні свята", на які втомилися ходити навіть найактивніші сепаратисти, "ініціативи" за відродження піонерії і створення організації "юних захарят" – все це викликає жах і подив переселенців. "Ми тільки Новий рік тут зустрінемо – і відразу назад. Жити тут неможливо, тільки існувати доводиться", – поскаржилася переселенка Марія Шевкунова.
Ціни помножені на три
Ще один шокуючий для непідготовлених людей момент – ціни на товари в Донецьку. На думку переселенців, заявлений владою "ДНР" курс гривні до рубля в торгових мережах 1:2, м'яко кажучи, неадекватний. "Реально множать на 2,5-3 або навіть більше, ми можемо порівняти ціни. Упаковка кави – 170 рублів, тоді як у нас аналогічна коштує близько 40 гривень. Яйця – від 18 до 28, якщо самі добірні. У Донецьку найдешевші – 56 рублів. Зимова чоловіча куртка – 5000 рублів, а у нас таку ж можна взяти за 1500-2000 гривень. І це стосується практично всього", – каже нинішній житель Маріуполя Костянтин Мальгін.
Страшна дорожнеча і невисока якість продуктів, одягу та взуття також відзначають гості Донецька. За їх словами, видно, що донеччани буквально ганяються за українськими товарами, але їх все менше і менше. "На ринку Текстильника мені сказали, що перестають возити товари з Туреччини, мовляв, із солідарності з Росією. Я відповіла, що це дивно і нерозумно, тому що возити з Китаю – дорожче, а якість – так собі. Місцеві виробники програють туркам у всьому, а більше сюди ніхто нічого не постачає, – зазначив донеччанин Євген Краско. – Ще стає все менше українського тютюну, кажуть, возити стає невигідно, дорого. Всі вже звикли до продукції місцевої фабрики – правда, доброю цю продукцію не назвеш".
"В Новий рік вип'ємо за мир в Донецьку"
Ялинки вже у продажу – а свята не відчувається. Приїхали скаржаться, що атмосфера в Донецьку далека від святкової. "Чутні постріли десь в районі Пісок, і їх за жодних феєрверк не приймеш. Снігу немає, ілюмінації тій, що раніше була, теж немає. За два роки так і не відремонтували розбиті обстрілом Палац молоді "Юність" і краєзнавчий музей, не замазали горівше крило льодової арени "Дружба", будівлі в Київському районі як і раніше стоять з вибитими шибками. Трамваї до вокзалу не ходять, тролейбуси не йдуть на селище "Жовтневий", кладовища в тому районі закрито для відвідувань. Як можна було так вбити місто?" – обурюється Галина Кравченко, яка вперше за півтора року приїхала у Донецьк.
За словами переселенців, вони хотіли б зустріти Новий рік вдома, а в середині січня повернутися назад. "Поки що питання повернення не варто. Нікуди повертатися, нашого міста немає. У новорічну ніч вип'ємо шампанського за мир в Донецьку і загадаємо таке ж бажання!" – резюмував Юрій Риженко.
