Більшість з небойових втрат — самогубства, ДТП та необережне поводження зі зброєю. Але часто товаришів по службі вбивають "аватари" — неадекватні п'яні солдати. Аналіз ситуації з небойовими втратами української армії.
Руслана вбив "аватар". Рано вранці 26 квітня 2015 року покидьок вистрілив йому в ногу, а потім випустив автоматну чергу в груди. Це було на блокпосту в Гранітному. А потім я бачив, як кілька солдатів з нашого взводу витирали з неголених щік скупі чоловічі сльози. Шкода втрачати бойових товаришів, ще гірше — втрачати їх не в бою", — каже офіцер з 72-ї механізованої бригади.
Він, як ніхто інший, знає, що таке смерть в АТО, і що вона може настати не тільки від ворожої кулі.
“В п'яній гарячці застрелив товариш, від відчаю і безвиході покінчив з собою, не спрацював збройовий механізм на полігоні — ось лише частина причин небойових втрат. І незрозуміло, що гірше: сам факт смерті військовослужбовця або зім'яті пояснення його дружині: мовляв, вашого чоловіка вбили свої ж, вибачте", — продовжує офіцер.
А такі пояснення за час неоголошеної війни доводилося давати часто. За даними Військової прокуратури Центрального регіону України, за неповні два роки проведення АТО небойові втрати української армії склали понад 1 тис. осіб.
При цьому, за словами головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, тільки за перші тижні 2016 року 48 солдатів загинули в небойових умовах.
Граната в грубці
Мобілізованого військового з Києва, батька чотирьох дітей Руслана Азімова у 72-ій механізованій бригаді знали і любили майже всі. Між собою військові жартували, що однофамілець відомого фантаста книг не писав, зате був світовий мужик — щирий і з підвищеним почуттям справедливості.
26 квітня 2015 року Руслан став не першою, але гіркою і дуже помітною беззбройною втратою свого підрозділу. На позиції в Гранітному Донецької області товариш випустив у нього автоматну чергу. Вбивця був сам родом з Донбасу, і, як потім зізнався, що "не знайшов з Азімовим загальної думки".
“Сержант Азімов ніколи не відмовляв у допомозі. Він завжди допомагав солдатам вибити довідку, вирішити питання з відпусткою, отримати посилку з дому. На своїй "таблетці" ганяв уздовж лінії фронту, а загинув від рук п'яного "аватара". Не повинно бути в армії таких втрат", — говорить про сержанта його товариш по службі.
Через кілька днів після трагічної смерті Руслана Азімова в Гранітному військове начальство ще більше посилило правила для солдатів: за пияцтво позбавляли грошових премій, а відео з нетверезими бешкетниками відправляли їх дружинам, щоб ті знали, яка справжня причина затримок по зарплаті.
Небойові втрати 72-ї механізованої бригади почалися ще до трагедії з сержантом Азімовим. У серпні 2014 року, коли військові з цього підрозділу перебували в котлі під Ізварине, в мирній Запорізькій області п'яний офіцер застрелив 35-річного солдата Володимира Шестопала. У мобілізованого військового залишилася дружина і троє несовершеннолітних дітей.
Через кілька тижнів після трагедії майора Сергія Джуманьязова, підозрюваного у вбивстві товариша по службі, взяли під арешт — йому загрожує до 15 років в'язниці.
Як зазначає Матіос, найпоширеніші причини таких смертей — ДТП, самогубства, необережне поводження зі зброєю та розстріли товаришами по службі.
Причому нерідко головну роль у трагедії грає зелений змій. “Хто у військово-медичних комісіях працює? Президент? Ні, лікар районної амбулаторії, який за 100-200 грн здорового Івана робив хворим, а хворого, у якого не було грошей заплатити, відправляв воювати... А тепер він прийшов туди і п'є. Випадок був, коли на п'яну голову один "герой" кинув гранату в буржуйку. 13 людей лягло!" — заявив Матіос в інтерв'ю, опублікованому на його особистому сайті.
За словами самих військових, небойові втрати в українській армії відбувалися і до початку неоголошеної війни на Донбасі. Просто раніше смерть або травмування солдата на полігоні було резонансною справою з притягненням до відповідальності винних.
Тепер же, хоч справи автоматично відкриваються, реальні розслідування проводяться вкрай рідко.
Дніпропетровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України Роман Різниченко підтвердив, що з початком АТО небойових втрат в українській армії стало в рази більше, ніж у мирний період.
Однак про подробиці розслідувань резонансних справ у військовій прокуратурі воліють мовчати. Представник Військової служби правопорядку ЗСУ Ігор Строкань пояснює, що розслідуванням фактів небойових втрат займається військова прокуратура зі службою правопорядку, так і поліція з місцевими прокуратурами.
Якщо солдат загинув на полігоні, у військовій частині або був убитий в АТО в небойових умовах, військові органи правопорядку починають офіційне розслідування. Але в залежності від обставин — наприклад, якщо солдата вбили цивільні особи, — справою можуть зайнятися й інші силові структури.
“У своїх розслідуваннях ми спираємося на наказ міністра оборони № 82 від 2004 року [інструкція по проведенню службових досліджень, де є пункт про те, що смерті військових на полігонах і у військових частинах починають розслідуватися автоматично] та наказ міністра оборони № 36 від 2011 року [інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій у ЗСУ]. Звичайно, обидва наказу з початком АТО були внесені деякі зміни та доповнення, але в цілому суть залишилася та ж", — сказав Строкань.
Статистика знає все
За словами самих військових, небойові втрати української армії насправді набагато більше офіційно озвучених. Солдати запевняють: в статистику військової прокуратури не увійшли військовослужбовці, які травмувалися на полігоні, вижили, але стали інвалідами.
“Військова прокуратура вважає небойовими втратами лише тих, хто загинув в небойових умовах. Хоча сюди ж можна додати небойові травми, адже солдати часто отримують каліцтва, перебуваючи на полігоні. Потім вони стають каліками і вже не можуть служити в армії. Держава про таких бійців часто забуває — рідко кому щастить вибити пільги після, наприклад, втрати кінцівок в небойових умовах", — розповідає солдат, мобілізований у аеромобільну бригаду.
Восени минулого року в їхньому підрозділі на полігоні під Житомиром такі травми отримали відразу кілька солдатів. “У вересні всього за один тиждень на полігоні ЗСУ недалеко від селища Перлявка Житомирської області одному бійцеві відірвало гранатою два пальці, а другого — посікло осколками від бойового снаряда. Ще б трохи, і обидва могли загинути. У першому випадку граната була старою і іржавою, і тут винне командування. У другому — хлопець сам був необережний і від смерті його врятувало диво", — каже солдат.
Ще одна частина недоліків в небойових втрат української армії — самогубства військовослужбовців. У Військовій прокуратурі Західного регіону на правах анонімності підтвердили, що ці факти небойовими втратами не є, — їх розслідують виключно цивільні силові структури.
“Якщо солдат, скажімо, приїхав додому у відпустку, з якихось причин покінчив з собою — ця трагедія, на жаль, бойовою втратою не вважається. Такі факти розслідує поліція, а не військова прокуратура. Інша справа, якщо військовослужбовець покінчив життя самогубством в зоні проведення АТО або на території військової частини", — пояснили у Військовій прокуратурі Західного регіону.
Незважаючи на це, самогубства — одна з найбільших складових небойових втрат ЗСУ. До початку АТО, як кажуть самі армійці, якщо військовий спивався, то міг, наприклад, повіситися. Тепер же солдати, доведені до відчаю, стріляють в себе зброї. А можуть навіть дорвать себе на гранаті — за два роки неоголошеної війни відомий з десяток "вибухових" випадків.
Приміром, 20 липня 2015 року в селі Портовское під Маріуполем 27-річний солдат покінчив з собою, підірвавшись на гранаті. А до цього, у грудні 2015-го, 54-річний демобілізований боєць АТО підірвався на гранаті на Трухановому острові в Києві.
Ці та інші подібні трагедії досі розслідуються. А військові, які загинули за межами військових частин і зони проведення АТО, вважаються цивільними втратами. У той же час у Міністерстві оборони запевняють, що небойові втрати насправді — це не тільки військові, які загинули поза полем бою. У міністерстві кажуть, що в озвучену військовим прокурором величезну цифру входять ті, хто отримав поранення від супротивника, залишився живий, але не зміг продовжити службу.
За словами спікера Адміністрації Президента з питань АТО Олександра Мотузяника, не можна бути однозначним і щодо причин небойових втрат у ЗСУ. “Насправді небойові втрати далеко не завжди обумовлені вживанням алкогольних напоїв. У нас також бувають втрати через порушення правил безпеки поводження зі зброєю, через порушення правил експлуатації військової техніки", — говорить Мотузяник.
Клітка для "Аватарів"
Сумна статистика змушує військове керівництво винаходити нові способи боротьби з пияцтвом бійців. Щоб задушити зеленого змія, командири підрозділів позбавляють аватарів грошових премій.
Якщо ж ситуація зовсім виходить з-під контролю, хороший командир, як пояснюють в Міноборони, звертається в службу правопорядку і виганяє зі служби бешкетника-алкоголіка, незалежно від кількості зірок на його погонах.
“Кожен командир на місці має свої важелі впливу на солдатів, є своя система дисциплінарних покарань. Наприклад, керівництво може позбавляти солдатів грошових премій. Мінімальний розмір грошового забезпечення для бійця зараз становить 7 тис. грн. Якщо бійці на передовій, то в місяць вони додатково отримують ще 4.200 грн. Якщо ж військовослужбовці в зоні АТО, але не на самій лінії зіткнення, то додатково до зарплати вони отримують 1.200 грн", — підсумував Мотузяник.
Військові командири з передовою в неофіційних розмовах зізнаються, що досить часто позбавляють провинилися солдатів грошових надбавок. Однак цей метод, за їх словами, вже давно не діє на "аватарів".
"Майже в кожному батальйоні є спеціально обладнане місце — "аватарня". Це може бути яма або клітка, підвал або просто сирий намет: свого роду витверезник, де п'яні вщент вояки приходять в себе. Насправді запійних в армії трохи, але тих, хто пив на громадянці, дуже складно змусити кинути пити в АТО. Саме ці люди часто стають причинами трагедій. І таких було б непогано зовсім не мобілізувати", — розповідає командир батальйону аеромобільної бригади.
Щоб виявляти солдатів, схильних до пияцтва, і підтримувати тих, кому просто складно самостійно пережити жахи війни, в кожному з підрозділів є військовий психолог. На передову вони, як правило, не їздять, зате можуть перебувати з бійцями в другому ешелоні зони АТО.
Незважаючи на це, працювати з армійцями безпосередньо у дослідників людської душі виходить не часто. Військові, як кажуть у волонтерських центрах реабілітації, вкрай рідко першими звертаються за допомогою, а поговорити по душам в зоні АТО для них і зовсім видається чимось неможливим.
“Самі хлопці дійсно нечасто першими звертаються за допомогою до психологів. Але є й ті, хто чинить навпаки. Тільки на моїй пам'яті кілька солдатів говорили: мовляв, дівчата, дах їде, спиваюсь, давайте щось робити", — розповідає волонтер Центрального військового госпіталю в Києві Олена Климина.
За її словами, поза відділення психіатрії в госпіталі теоретично десь є кабінет психолога. “Але особисто я ніколи не чула, щоб хтось туди ходив, — каже Климина. — Психологічна допомога військовим зараз — це більшою мірою волонтери".
Климина згадує, як всю минулу зиму до хлопців в госпіталь ходив психолог, який працює з афганцями та учасниками миротворчих місій. Тоді вона і інші дівчата-волонтери два рази в тиждень теж приходили на його заняття: хлопцям легше було відкриватися, коли поруч були знайомі їм люди.
“І взагалі психологічна реабілітація багато в чому залежить від готовності рідних і близьких військового допомагати йому, — підсумовує Климина. — Те ж саме можна сказати і про командирів: хороший офіцер не кине на передову бійця, у якого є серйозні психологічні проблеми".
