Пам'ятайте 2013-й? Коли дипломати з ЄС приїжджали до Києва в надії умовити Віктора Януковича відпустити Тимошенко? І він раз по раз відмовляв. І провладні депутати ходили по телеефірах, розповідаючи про те, що садити політичних опонентів - це торжество «національного правосуддя» і не можна йти на поводу у «брюссельських шантажистів», пише Павло Казарін для "Крим. Реалії"
Це був час якогось дивного тоталізатора, коли все сперечалися про те, дадуть Євроасоціацією поки «дівчина в темниці», або все ж загорнутий? І звучали час від часу голоси про те, що Тимошенко у в'язниці - це, звичайно, погано, але Україна з Асоціацією - це важливіше. І що добре, якби всі ці «штольци» увійшли в становище і дали Україні пройти фейс-контроль в світ вільної торгівлі. Ви пам'ятаєте, чим це закінчилося?
Правильно. Україна завернули.
Загорнули, незважаючи на всі розмови про те, що «нікуди не подінуться». Тому що «відпустити Тимошенко» було іспитом для України. Іспитом на цивілізованість, яка і є перепусткою в світ сучасних держав. Минулі українська влада його завалили, і країна заплатила за свою електоральну помилку життями багатьох десятків громадян.
І тепер все повторюється. Тільки в ролі Михайла Чечетова - Вадим Денисенко, під керівництвом якого вихолощується закон про електронне декларування майна чиновників.
А потім цей же Вадим Денисенко і його колеги розповідають всій країні, що Європа і так би не дала безвізовий режим воюючою Україні, а тому провал з законом - всього лише привід і ширма для відмови. І йому по всій країні вторять десятки корисних дурнів, які колись почули слово «геополітика» і вирішили, що має право робити висновки космічного масштабу і космічної ж дурості. І тепер вони міркують про те, що умова для безвізового режиму з шенгенською зоною - це зняття санкцій з Росії і нормалізація ситуації з сирійськими біженцями.
І у всій цій історії є два найбільш вражаючих моменту.
Перший пов'язаний з владою. Яка раз по раз намагається обдурити ЄС, перебуваючи у впевненості, що Києву вдасться обвести європейських дипломатів навколо пальця. Три роки тому українські чиновники вдавали, що не розуміють, про яке-вжиті нею заходи Юлії Тимошенко йдеться.
Тепер - влаштовують аналогічні танці навколо антикорупційних законів. Рецидив двієчника, який вп'яте приходить на перездачу, але, замість того, щоб вивчити квиток, наполегливо намагається списати. А коли його виганяють з аудиторії - намагається розчулити екзаменатора розповідями про «виняткових обставин».
Другий пов'язаний з корисними дурнями. Які, загравшись в «пікейних жилетів», не розуміють найпростішої речі: безвізовий режим - буквально в парі кроків. Для його отримання потрібно всього нічого: змусити українських депутатів закляття корупційні віконця. Прийняти закон про електронне декларування доходів. І все. А все балачки про «многоходовочках» - суть брехня.
Причому дивно ще й те, що ці антикорупційні закони потрібні, в першу чергу, Україні. Мова не йде про те, що в обмін на безвізовий режим Україні доведеться поступитися своїми інтересами.
Навпаки - ЄС виступає в ролі доктора, прописувати ліки системно хворому організму. Просто тому, що інакше немає ніякого сенсу зближуватися з його носієм. Цей закон потрібен не стільки ЄС, скільки самій Україні. «Безвізовий режим» - це всього лише пряник, яким супроводжується антикорупційний батіг. І, в ідеалі, цей закон повинен бути взагалі прийнятий незалежно від того, дадуть Україні після цього лібералізацію візового режиму чи ні.
Три роки тому предметом торгу були політичні в'язні. Сьогодні - антикорупційне законодавство. Це означає, що масштаб змінився. А спосіб мислення - немає.
