Рятуючи поранених, молодий офіцер на старенькому Т-64 пішов у смертельний таран модерного Т-72

Сьогодні виповнюється друга річниця загибелі Артема Абрамовича - справжнього героя, чий подвиг вразив не тільки українців.

Словацький художник навіть написав епічну картину про останній, відчайдушний бій наших танкістів.

"Ця картина - робота словацького художника Радо Явора і створено її на основі реальної історії.
Командир танку, українець Артем Абрамович, пішов на таран російського Т-72. Це рішення коштувало йому життя, але допомогло врятувати АТОвців, які відступали. Посмертно Артем був нагороджений орденом Героя України. Автор назвав каритну "Соняхи"...", - підписана світлина у соцмережі.

24-річний командир взводу Артем Володимирович Абрамович (народився 21 квітня 1990 року) трагічно та героїчно загинув 12 серпня 2014 року, рівно 2 роки тому. Будучи командиром танку Т-64, вступив у двобій з російським танком Т-72. Разом із старшим лейтенантом Абрамовичем у танку був сержант Антонюк та солдат Барбух. Екіпаж вважали зниклим безвісти з того часу, а 3 жовтня 2014 року в остові танку знайшли рештки Абрамовича (пошуковцями місії "Евакуація-200"), їх привезли до Запоріжжя та опізнали по ДНК. Похований у Житомирі на військовому цвинтарі.

12 серпня 2014 року у цьому бою біля села Степанівка Шахтарського району (Донецька область) два ворожих танка Т-72 було знищено, а українці втратили Т-64 та БМП-2 (у якому загинули сержант Луцько та прапорщик Руденко).

За місяць до смерті Артем дав коментар "ТСН", його взвод стояв тоді біля Бердянська: "Наше завдання – прикриття цієї дороги. Ми завжди будемо готові їх зустріти, прийняти бій, відбити атаку, не пустити ворога до міста".

Частини бригади 27 серпня перекинули до Савур-могили визволяти війська з котлів. Опір терористів було зламано, від села Степанівка наші воїни рухалися на схід. 5 серпня три бойових машини піхоти та один танк зайняли висоту біля Никифорового. Абрамович керував блок-постом. За кілька кілометрів було ще два блок-пости - командирами також були юнаки 22-24 років, лейтенанти та старші лейтенанти.

Штаби з полковниками, підполковниками та генералами знаходились десь позаду, а основні сили на чолі з одним майором пішли вперед. Блок-пости лейтенантів опинились між ними.

Завданням лейтенантів було "прикрити відступ наших військ, деморалізованих та обстріляних у котлах". Їм казали, що вони будуть зніматись слідом за цими частинами, але потім наказали залишитися на місці - без конкретного завдання...

Зв'язок зі штабами був поганий, їжі майже не вистачало - воду та продукти юнаки купували за власні гроші (командир одного з блок-постів був у селі). Але ворог підступав ближче, і шлях до продуктів було перерізано. Хлопці знаходили воду лише на сільському цвинтарі...

Блок-пост на пагорбі обстрілювали, а хлопці не могли відповісти: міномети ворога стріляли з жіночої колонії.

12 серпня танк та дві БМП, що охороняли переправу через річку, відійшли на блок-пост біля пагорба. Юнаки бачили великі сили терористів. Але зв'язатись зі штабами не вийшло. Вирішили відступити до основних сил бригади. Але там місцевий командир, старший лейтенант, наказав повернутися.

Тоді обстріл з боку бойовиків і почався: далекобійна артилерія, насувалися танки... По рації зі штабів хлопцям відповіли, що не допоможуть: "Снарядів немає".

До блок-посту мчали 4 ворожих танки. Один з них був "трофейним" - українським - і лейтенанти не одразу зрозуміли, що це вороги. Російські сили першими відкрили вогонь.

Один з наших танків дав збій, і у бою лишився тільки танк Артема та кілька пехотинців. Деяких хлопців було поранено, і Артем наказав всім відступити, а сам з екіпажем прикривав відступ.

Коли танк Артема розвертався, щоб рухатись за своїми, у нього на величезній швидкості "лоб в лоб" влетів танк ворога Т-72. Артем встиг витягнути крізь люк механіка-водія, та почав рятувати навідника. В цей момент стався вибух: здетонував боєкомплект. Танк ворога не вибухнув, потім його підірвали з ворожого боку.

Останки наших героїв знайшли у жовтні. Поховали Артема Абрамовича 23 травня 2015 року.

Слава Героям! Завдяки таким Воїнам, як Артем та багато тисяч інших, - ворог не пройде! Бо вони при потребі зі своїх тіл здатні побудувати мур від ворога, щоб захистити друзів... Та сором керівництву цих юнаків, - генералам та полковникам, які нічим не відрізняються від радянських "м'ясників", що заради підвищення по службі здатні губити мільйони своїх же підлеглих...

Вічна пам'ять Героям!