Як вона могла голодувати і вийти з в'язниці такий угодованої? Чому на фото з Майдану вона знаходиться за спиною бійців "Беркута"? З якого дива пропонує просити вибачення у матерів сепаратистів? До Надії Савченко багато питань, але повірте - відповіді на них є і вони вміщаються на долоні, в невеликій книжечці. Комусь відповіді можуть не сподобатися, когось розчарують, кому-то все пояснять... Все залежить від точки зору читача, адже і книга Савченко - це теж оповідання "зі своєї дзвіниці" про події, в яких їй довелося брати участь.
КРИМ
Крим Росія захопила дуже швидко і дуже вміло....
Мені дзвонили хлопці з морської піхоти, авіації, десантури по 4-5 разів у день і кричали: "Та що ви там собі думаєте?! Робіть що-небудь! Росія підігнала корабель, який глушить весь наш зв'язок! На аеродром у Кіровському сідають ночами ІЛИ, вивантажують техніку! Що нам робити?! Коли ж дадуть якийсь наказ?" Але наказів не було.
* * *
Після того як Росія повністю захопила собі Крим і почала там нахабно розміщувати свою армію, почалися інші дзвінки від хлопців... Вони почали зі злісною усмішкою розповідати, як їм добре в російській армії!!! Видали все нове: і одяг, і обладнання; і зарплати підвищили, і все у них "зає...сь"!!! Ось тільки відчувалося, скільки гіркоти і душевної болі в їх голосах...
* * *
Ще через тиждень почався повальний запій - у всіх....
Хлопці дзвонили і говорили: "будь Ласка, не вважайте нас зрадниками. Ми не могли інакше..." Я їх добре розуміла. Ви не уявляєте, що таке для справжнього десантника здатися і віддати свою зброю! Це такий надлом!.. Який ніколи не перестане боліти!..
* * *
Як тільки почалася АТО, командування, замість того щоб приймати дієві рішення, як завжди початок долб...м страждати. Прийшов наказ льотчикам пілотки замінити на загальновійськові "кепки". Це при тому, що кепки льотному складу не видають взагалі, тільки пілотки. Тому їх потрібно було купити на базарі за свої гроші. На питання: "Навіщо це?" - пояснювали: "Щоб ворог, який буде пролітати над полком, не зрозумів, що це льотний полк". Більшої тупості я не чула, особливо якщо врахувати, що навіть "Google-карти" показують розташування в Бродах вертольотів на аеродромі.
МАЙДАН
Проти народу першими шеренгами оточення виставили курсантів внз МВС. Це були хлопчики років 17-20-ти. "Беркут" стояв за їхніми спинами, метрах в 50-ти в глибині. Бруківка до "Беркута" не долітала, не те що до влади. А летіла прямісінько в тих дітей...
* * *
Вони не були "демонами", вони просто виконували наказ... На їх місці могла б точно так виконувати наказ і я, і кожен, хто служив у силових структурах.
* * *
Так і мені було важко приймати рішення, адже і люди на Майдані, "Беркут" - це все мій український народ, якому я присягу давала захищати його, а тепер довелося вибирати. Тому я завжди вибираю бік слабкого. Того дня, як не дивно, це були МВС і "Беркут".
* * *
В ту ніч якийсь ідіот зі сцени картавим голосом сказав: "Тримайтеся, хлопці! Тримайтеся до ранку! З ранку буде зброя! Ми їх переможемо!" Ну, пі...ц! От нах...я таке зі сцени говорити?! Це для кого було сказано?! Щоб "Беркут" почув і підготувався? Або для того, щоб спровокувати і здати свій народ?! Ну долб...б, інакше не скажеш! Теж мені ще - "підняв бойовий дух"! Тільки марно налякав тих, хто знає, що таке вогнепальна зброя і які від неї наслідки... А ще політик! І чому вони у нас всі такі клоуни і придурки, а не фахівці і дипломати?!
СЛУЖБА У БРОДАХ
(тут розташовувалася вертолітна частина Надії)
Кажуть, на Західній Україні люди дуже хороші... Та не вірте! Люди є всякі скрізь. Бродивчане ввічливі і побожні люди. Але це тільки в обличчя, за очі це пліткарі, а в церкву ходять, щоб "парад шуб" продемонструвати сусідам на заздрість.
* * *
Одного разу я траванулась в якомусь шинку "паленкою", і, не дійшовши до гуртожитку, вибило мене в якихось кущах. Їхав на своїй машині наш начальник, побачив мене і, замість того щоб допомогти, поїхав розтрезвонювати: "Геть! Вона п'яна в кущах валяється, ще й у формі!"
* * *
Більше всіх дружини військових верещали: "Як вона могла?! Вона ж жінка!" Ось як могла, так і нах...ь! Але не мені їх вчити! Вони і самі в більшості бухають і бля...т не слабо! Поки їх чоловіки в Африці на місіях гроші заробляють! Але кожна з себе корчить пристойну "пані"! Це тільки я у них "еб...я"!
* * *
Я просто їм сказала, що пила і пити буду! Просто не буду більше пити З НИМИ...
ВІЙНА І ПОЛОН
06:10 ранку 17.06.2014. Сплю. Дзвінок від комбата: "Наших в гольф-клубі обстрілюють, піднімай начрозвідки!" Піднімаюся, дзвоню начрозвідку: "А? Що? Бл...! Добре!" Ясно, ще не прокинувся.
Бігаю буджу розвідку. Хлопці прокидаються мляво... Фраза одного старезного горе-вояки мене взагалі вразила: "А я ще кави не попив..." Ах же ж мати його! Він, бл...ь, ще кави не попив! Так! Ясно! Ну, начрозвідки, еб...ь зі своєю розвідкою сам!... Ми поїхали.
* * *
Підкралася метрів за 200 до засідки, і тут назустріч метрів за десять виходить хлопчина років двадцяти, бронику, без каски, автомат у лівій руці тримає, напевно, ще й лівша. Потім, правда, переклав в праву. Автомат на запобіжнику?! Господи, дитина! Чи ти здурів!.. І з фразою до мене: "Йди сюди, ось ти і попалася!" Думка перша: а чи варто мій полон його життя? У мене-то автомат із запобіжника знятий... Його вб'ю... Далі перестрілка, може, і мене вб'ють, а може, за деревами пропетляю... Думка друга: метрів за 4000 ззаду поранені... Відійти далеко не встигли... Лише б сепаратисти за мною не кинулися, і ми поранених не наздогнали...
Ех, була не була! Де наша не пропадала! Полон - так полон!
* * *
Та й "ополченці" звірами не були. Вони теж люди, теж українці!... Якщо правду сказати, то з половиною з них я б з великим бажанням у бій пішла плече до плеча, ніж з половиною наших! Людський фактор... І не вороги вони нам, а противники, і це велика різниця... Може бути, хтось стикався з рідкісними виродками серед "ополченців" і дуже на них злий або так сприйняв ситуацію в силу власних переконань. Я сперечатися не буду. У кожного своя правда.
ГОЛОД
Наступного разу прибирала в камері і на дальній поличці під столом, де колись хліб зберігала, щоб годувати горобців, знайшла півжмені крихт хліба (як це ще тюремники крихти не вигребли, не знаю!). Я з'їла їх! І не тому, що хотіла, а тому, що просто не могла крихти хліба викинути, а горобці вже більше не прилітали. В ту ж жменю з полички вигреблась і одна засохла червона ікринка (перед Новим роком червону ікру купувала в тюремному магазині, думала, із співкамерницею своєю відсвяткуємо! Нового року у мене не було... А коли знімала пробу, очевидно, ікринка з канапе випала), я її кинула під язик і сма-ко-ва-ла... От і вся їжа за сорок днів.
* * *
Падаю на коліна, розумію, що мене нижче пояса починає паралізовувати, але вище від коліна і ноги вгору страшно скрутило спазмом, нижче колін ніг не відчуваю, все тулуб оперізує жахлива біль, болить все!... Відчуваю, де в моєму тілі кожен орган та яка в нього біль: серце здавлено, нирки горять, сечовий міхур і сечовивідні шляхи пече і ріже; шлунок болить страшним тупим болем в районі сонячного сплетіння; відчуваю всі кишки в черевній порожнині, не знаю, як взагалі можна кишки відчувати?!
