Степан Бандера впав на сходах у коридорі на першому поверсі будинку, в якому жив на вулиці Кройтмайра ч. 7 й помер у годині 13.10, маючи 50 років. Вбивця втік. 16.10.1959 лікарська експертиза ствердила смерть у наслідок отрути синильної кислоти. Українська діяспора зрозуміла, що Провідника вбито, а хто вбивця не важко було догадатися. Велелюдний похорон Степана Бандери відбувся у вівторок 19-го жовтня 1959 року з української церкви св. Івана Хрестителя. Поховано його на цвинтарі Валдфрідгоф (Waldfriedhof, Munchen) у Мюнхені.
Інформація про те, що вбивця Степана Бандери перебуває в руках західньо-німецької поліції й контррозвідки з'явилася в п'ятницю 17.11.1961. Богдан Сташинський втік із Східного Берліна до Західного Берліна. Ніхто зразу не хотів повірити тому, що він розповідав. Та вбивця показав їм деякі документи, свої фальшиві паспорти і розповів усе про свою працю. Та все до найменших деталів підтвердилося. Сташинський признався, що він й убив Лева Ребета. Суд над каґебістом, вбивцею Степана Бандери й Лева Ребета розпочався майже три роки після вбивства в місті Карлсруге 8-го жовтня 1962-го року.
Перед судом Богдан Сташинський виявив своїх московських наказників. Світ дізнався правду про дійсні стосунки між імперською Москвою й поневоленою Україною. Безпосереднім наказодавцем вбивства був віце-прем'єр СССР та голова КҐБ – Александер Шелєпін. З книги “Вбивці Бандери перед судом” довідуємося, що: – КҐБ завербувала Сташинського до співпраці в 1950-му році. Він пройшов відповідний вишкіл у школі розвідників КҐБ у Києві. Після вбивства Лева Ребета (12.10.1957р.), йому дано наказ убити Степана Бандеру.
Богдан Сташинський полетів на початку січня 1959 р. з Москви до Берліна, а потім до Мюнхена стежити за звичками й рухами Бандери. Знайшов адресу в телефонічній книзі. Був і в Ротердамі на жалібних відзначеннях пам'яті Євгена Коновальця. В травні місяці він в друге летить до Мюнхена, маючи при собі ґазовий пістоль, а й комплект ключів-двійників до квартири, в якій жив Бандера в будинку ч. 7 Кройтмайр шстрасе. Третього дня стеження за квартирою Бандери, Сташинському при побаченні Бандери здали нерви й він не виконав замаху, вияснивши своїм зверхникам, що при Бандері була озброєна охорона. Йому повірили.
В жовтні його знову викликали до Москви. Там дали йому двоцівковий газовий пістоль й наказали при будь яких обставинах обов'язково вбити Бандеру. У Мюнхені кілька днів він спостерігав за квартирою Бандери. 15-го жовтня він відімкнув привезеним із Москви ключем двері і закрив їх. Богдан сховався за дверима. По деякому часі почув, що до будинку під'їхало авто. Хтось почав відкривати двері. Це був Степан Бандера. Богдан скоро сходами пішов у гору. Почув, як Бандера відкривав двері. Сташинський на суді сказав:”Ми зустрілися біля дверей. Бандера тримав у правій руці торбу чи якийсь пакунок із червоними помідорами. Я зробив вигляд ніби зав'язую шнурівку на черевикові. Бандера нічого не зауважив, не підозрівав. Я спустився в низ, пройшов біля нього й запитався – “щось не функціонує?”. Бандера здивовано повернувся до мене й сказав “вже в порядку”. В цю хвилину я направив йому револьвера прямо в обличчя й натиснув спуск обох цівок. Негайно повернувся, закрив за собою двері і пішов геть.” Сташинському вдалося втекти, він кинув зброю в потік. Швидким поїздом виїхав до Франкфурту. 22-го листопада того ж року його приймав у Москві чекіст Алексндер Шелєпін. З його рук Богдан отримав орден червоного прапора, за заслуги перед СССР.
Німецький суд, у якому слухалися зізнання Богдана Сташинського про вбивство Лева Ребета та Степана Бандеру, міг 19-го жовтня 1962 року винести присуд на страту, але, зважаючи на сердечне розкаяння підсудного та важливість поданих відомостей про діяльність КҐБ, які він подав урядам західних держав, обмежився присудом на 8 років. Сташинському тоді було 30 років. У 1966-му році він вийшов із в'язниці…і зник десь на Заході під іншим прізвищем.
