Україна приєдналася до цього документу у 2012 році та вперше скромно відзначила Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.
Офіційно визнано, що від 5,5 до 6,1 мільйони євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Три мільйони осіб було вбито в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші були вбиті іншими методами, померли від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в яких вони були змушені перебувати.
На сьогодні, Голокост - це уособлення людських страждань і абсолютного зла, універсальний символ травматичної події для всього людства. Зараз чимало із сучасників, батьки і діди яких не мали жодного відношення до винищення єврейського населення під час Другої світової війни мають сильні та емоційні спогади про нього.
Втім, таке значення Голокосту у культурному та інтелектуальному житті західного світу сформувалось далеко не відразу після Другої світової війни.
Слово «Голокост» (від грецького holokauton, що oзначає "жертва спалення") на позначення знищення нацистами європейських євреїв з'явилося ще під час Другої світової війни. В той час під ним розуміли типовий приклад нацистських злочинів, які не вважалися чимось екстраординарним, а так би мовити, природнім результатом неприродної і особливо нелюдяної війни. Частіше за все для позначення масових вбивств євреїв, про що стало широко відомо після звільнення німецьких концентраційних таборів , вживали, особливо на Заході, термін «злочини» та не виділяли його серед інших злочинів нацистів. Голокост залишався звичайною воєнною історією.
Зміни у прогресистському наративі, а разом із ним і в суспільній думці сталися у 1970-х роках. Суспільна реакція на війну у В'єтнамі, студентські та кольорові рухи в Європі та США, оприлюднення фактів масової колаборації жителів європейських країн з нацизмом у воєнні роки – події, за якими стоїть покоління народжених після війни, вплинули також на усвідомлення Голокосту.
Тоді вперше Голокост почав сприйматися як унікальна, історично безпрецедентна подія на шкалі злодіянь, що не траплялася до того. Голокост постав як сакральне зло, що нагадує травму такого масштабу і жаху, що стоїть осторонь від інших відомих до цього травматичних подій. Голокост почав розумітись не як історична подія, типовий прояв нацистського зла, а як унікальна травматична подія поза часом. Водночас його публічні репрезентації набувають універсального характеру.
Першим кроком до універсалізації публічних репрезентацій масового вбивства євреїв став Нюрнберзький трибунал. Четверта стаття обвинувачувального акту, додана лише за декілька місяців до самого суду, звинувачувала нацистів у чомусь зовсім новому, а саме «злочинах проти людяності», в переліку яких винищення євреїв було на одному із перших місць.
Не варто забувати, що понад 100 000 осіб знаходилося під слідством за підозрою у нацистських злочинах у двох німецьких державах, приблизно стільки ж у Радянському Союзі, певна кількість осіб у інших країнах Європи. Незважаючи на те, що багато з них отримали значні судові вироки суд над Ейхманом підняв сумніви щодо здатності судової системи адекватно відреагувати на виклики масового насильства, беручи до уваги брак доказів та пряму і непряму участь держави та значної кількості громадян у злочинах.
Термін Голокост почав вживатися не тільки приналежно до винищення євреїв, але і до таких подій як війна у В'єтнамі, бомбардування союзниками Хіросіми, Нагасакі і Дрездена, та навіть символом боротьби проти атомної енергетики. Символічної реконфігурації зазнав навіть Ізраїль, якого почали звинувачувати у Голокості палестинців.
Разом з тим, політична, символічна боротьба навколо трактування Голокосту та його репрезентацій триває.
