Події 2014 року остаточно змінили чоловіка. З початком війни допомагав волонтерам, збирав одяг для солдатів, харчі. У 2015 році став активним учасником блокади Криму, передає ЗМІ
"Пішов воювати, бо соромно за земляків. Мій батько служив у НКВС у 1945 році. Воював на Львівщині проти УПА. Його змусили це зробити. Він був засліплений радянською системою, - розповідає Олександр Корогод з позивним "Мантула". Чоловік у 63 роки пішов добровольцем в АТО, передають ЗМІ із посиланням на gazeta.ua.
"Я воюю проти онуків тих, хто вбивав на заході України патріотів нашої держави. Тих, хто віддавав злочинні накази татові", - каже Олександр. Позивний "Мантула" старословянською означає "працювати", "змінювати". Обрав його, бо хотів змін.
Олександр Корогод народився у Дніпрі. Любов до України, за його словами, привили дідусь і бабуся. Дід, який воював разом з отаманом Махно, прищеплював онуку ідею незалежної України. У 1977-му закінчив Радіоприладобудівельний технікум, вступив до Дніпропетровського державного університету, та через два роки все кинув. Служив у лавах радянської армії. Пропонували стати комсомольцем, потім комуністом, але відмовився. Працював дальнобійником на рефрижераторі. За 15 років об'їздив майже увесь Радянський Союз.
Разом з дружиною Людмилою виховали сина Володимира та доньку Юлію. Мають онуків Івана та Дмитра. "Моя дружина вихована на засадах марксизму. Працювала у комсомольській організації. Потім далі по комуністичній лінії. Я бачив, як усе це комуністичне керівництво прикривалось народними ідеями. А насправді жили для себе і своїх потреб. Дачі, машини, поїздки на море, санаторії. Вони в нічому не мали проблем. А бідний народ був змушений гнути спину і працювати на чиєсь благо. Завдяки своїм зв'язкам дружина стала директором школи. Згадую, що не хотіла, аби донька вивчала українську. Нічого українського не любила. Комуняцька пропаганда не пройшла даром. На виборах підтримувала Януковича. Спочатку казала, що я дурницями займаюсь. Останнім часом трохи підтримує мої погляди і навіть якось вишиванку подарувала".
Події 2014 року остаточно змінили чоловіка. З початком війни допомагав волонтерам, збирав одяг для солдатів, харчі. У 2015 році став активним учасником блокади Криму. Восени минулого року вступив у добровольчий батальйон і поїхав на передову.
"Нікому з рідних не говорив, що їду в Мар'їнку. Коли вони дізнались про це, то в один голос заявили, що помішався, з'їхав з глузду і тому подібне. Друзі, знайомі теж дивувалися, що в такому віці поліз під кулі. Але по-іншому й бути не може. Тисячі "сцикунів" у віці від 20 до 50 років вважають, що це не їхній бій. Ховаються за кордоном, у жінки під спідницею. Я не хочу бути подібним до них", - каже Олександр.
"За час мого перебування на передовій, снайпер двічі стріляв у мене. Одного разу куля пролетіла в міліметрах від мене. Та видно, Господь береже мене. Я потрібен українському народу. Та й смерті не боюсь. За давньою козацькою традицією, загинути в бою, захищаючи свою країну, - це честь", - зазначає чоловік.
