Прізвища українців і представників інших національностей часто утворювалися від роду діяльності людей, їх місця проживання, якихось особливих рис характеру або зовнішності.
Так в Україні з'явилися Чумаки (спочатку чумаками називали людей, що їздили в Крим по сіль), Співаки, Коломийці (жителі Коломиї), Ковалі, Палія (артилеристи, підпалювали запал знарядь на Запорізькій Січі) і т. д. суфікс -чук додавався до прізвищ, коли мова йшла про синів чи учнів цих людей.
Молодші або підлеглі
Зазвичай таке словотвір відображало родинні зв'язки. Син Палія - Палійчук, Коваля - Ковальчук. Бондарчук був ніким іншим як сином бондаря, виробника бочок. Сина Сави українці називали «Савчуком», нащадка чоловіка, що проживає в Поліссі, - «Поліщуком».
Є версія, згідно з якою українці запозичили суфікс «-чук» з тюркських мов. В силу територіальної близькості запорізькі козаки досить щільно спілкувалися з турками і кримськими татарами. У мовах цих народів є суфікс «-чук», який буквально означає когось маленького.
Використавши цю запозичену частина слова, українці стали кликати синів зазначених людей «Бондарчук», «Ковальчук», «Савчук» і т. Д. Іноді вона застосовувалася і по відношенню до учнів. Ковальчуком міг бути і учень коваля, а не тільки його син. В цілому, такі прізвища отримували молодші члени сім'ї або молоді, недосвідчені працівники, які перебували в підлеглому положенні по відношенні до майстра.
Цікаво, що прізвища на «-чук» поширені і в інших східно-і західнослов'янських країнах. У Польщі, наприклад, такі прізвища гордо носять близько 400 тисяч чоловік. Тут також позначилася територіальна близькість до України.
Сусідні народи зазвичай запозичують слова друг у друга або ж просто укладають міжнаціональні шлюби, внаслідок чого прізвища «кочують» з країни в країну.
