"Це історія про прорахунки з обох сторін; про недооцінку Заходом того, наскільки далеко готовий зайти Путін заради захисту речей, які він називає фундаментальними інтересами Росії; і в першу чергу - про те, як дві сторони кажуть, не чуючи один одного, тому що кожна з них замкнена в своєму власному наративі", - йдеться в статті.
Центральне місце в матеріалі відводиться ролі бундесканцлера ФРН Ангели Меркель, яка взяла на себе чільну роль у роботі над розв'язанням української кризи з боку Заходу. Як сказав Financial Times якийсь європейський дипломат, "Меркель взялася за це, і ми всі були раді, що вона за це взялася". За словами колишнього американського дипломата, ім'я якого газета також не розкриває, позитивну оцінку Меркель дають і в США: "З точки зору адміністрації, з усіх можливих співрозмовників Путіна, які є на Заході, вона найкраща".
Меркель "володіє унікальним розумінням факторів, що визначають психологію Путіна. У свої 62 роки він всього на два роки старший, обидва добре пам'ятають холодну війну. Вона знає російську, це теж перевага. Путін вчив німецьку, будучи оперативником КДБ у Дрездені, і їх з Меркель бесіди часто починаються по-німецьки. Але коли розмова "ускладнюється", Путін переходить на російську, кажуть присвячені переговорам люди".
У жовтні минулого року під час "напруженої" зустрічі в Мілані Меркель втрутилася в суперечку Путіна з президентом України Петром Порошенком, причому зробила це теж по-російськи, вона рішуче заперечила Путіну на його рідній мові". Посилаючись на якогось вашингтонського чиновника, повідомляють автори статті, що Порошенко "з нетерпінням чекав особистих переговорів з Путіним", але хотів, щоб при цьому були присутні "інші лідери, здатні наполягти на тому, щоб Путін виконував свої зобов'язання. Вибір очевидним чином упав на Меркель".
Одне з якостей глави ФРН - наполегливість: "Розмовляючи з Путіним, вона не просто намагається змінити його поведінку, але також намагається зробити так, щоб він зрозумів, як дії Росії сприймаються на Заході". Як висловився анонімний "берлінський інсайдер", Меркель "одна з тих небагатьох, хто регулярно дає йому [Путіну] можливість подивитися на свої дії з боку". До "поганим манерам" Путіна, зокрема до звички спізнюватися на зустрічі, Меркель відноситься як до ознаки слабкості", йдеться в статті.
"Раніше Меркель вважала Путіна складним, але думала, що з ним можна вести справи. Однак українська криза змусила її змінити думку", - розповідають автори статті. "Поворотним моментом" у цьому відношенні стала її розмова з Путіним під час самміту в Брісбені, коли Путін, зокрема, заявив, що Київ повинен вступити з повстанцями так само, як він [Путін] надійшов з Чечнею, бунтівним російським регіоном: відкупитися від них автономією і грошима", - йдеться в статті. "Повинно бути, розумна ідея, з точки зору колишнього підполковника КДБ, - коментують автори. - Але для дочки східнонімецького пастора з глибоко вкоріненим почуттям справедливості це було неприйнятно". За словами неназваної німецької посадової особи, в той момент Захід поступово почав прощатися з ілюзіями, що Росія коли-небудь зможе зблизитися з Європою.
Як сказав Financial Times через кілька тижнів після саміту в Брісбені якийсь кремлівський чиновник, "Путін і Меркель завжди терпіти один одного не могли. Вони, звичайно, професіонали, так що вони довго намагалися не сумувати. Але тепер, схоже, все змінилося". Ніяких "особливих відносин" у Росії з Німеччиною більше немає, додало джерело.
З часом Меркель "зрозуміла, що під час їх з Путіним розмов він говорить неправду. Наприклад, коли заперечує, що російські війська безпосередньо брали участь у захопленні Криму і потім у подіях на сході України". Як повідомив Financial Times неназваний європейський дипломат, спілкуючись з іншими лідерами, Меркель прямо звинувачує Путіна у брехні. У тому, що з Путіним не вийде домовитися, з подачі Меркель поступово почав переконуватися і міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмайєр.
На відміну від Меркель, американський президент Барак Обама, навпаки, самоусунувся від лідерства в українському питанні. За словами інсайдерів, Обама зауважив, що Путін не відгукується на його спроби налагодити стосунки. Він ніби говорив, що Путін з-за особливої манери триматися нагадує йому "нудьгуючого школяра з задньої парти".
Ще одним поворотним моментом стало знищення малайзійського "Боїнга", пише Financial Times. Це трагічна подія сприяла єднанню ЄС в питанні про введення санкцій проти Росії: "Те, що здавалося неважливим, локалізованим конфліктом, переросло у справжню війну, в якій можуть гинути невинні цивільні особи, які живуть в тисячах миль від місця загибелі". Міністр закордонних справ однієї з країн ЄС розповів, що західні політики були дуже здивовані, що навіть загибель MH17 не змусила Москву відмовитися від передачі зброї повстанцям. Деяким ветеранам дипломатичної служби ці події нагадали інцидент, що стався в 1983 році, коли радянський винищувач збив корейський авіалайнер. Офіційна реакція, за їх словами, була такою ж.
На питання, чому Путін не скористався катастрофою авіалайнера як зручним випадком для примирення, чоловік, який раніше обіймав високий пост в Кремлі, відповів: "Тому що його образили. Він діяв, керуючись емоціями. Бо ще нічого не було зрозуміло, а ваша сторона взяла і звалила на нього всю провину". Деякі з співрозмовників Financial Times назвали недостатньо стриману, на їхню думку, поведінку Заходу в ситуації зі збитим "Боїнгом" прорахунком.
Після того, як 24 серпня російські війська перетнули кордон України і вторглися на її територію, "ніхто вже не говорив про антитерористичної операції. Ми опинилися в стані війни з Росією", згадує неназваний радник Порошенко. Як пише Financial Times, "західні чиновники досі не в силах зрозуміти, які цілі Путіна. Він хоче повернути Новоросію, захоплені Катериною Великою причорноморські території від Донецька до Одеси? Або він намірився розколоти альянс НАТО? Які б не були цілі, в серпні стало ясно одне: Путін не має наміру "терпіти поразки" на Україні".
