Якщо на початку війни українці вигравали на інформаційному фронті завдяки правді, то зараз її замінили напівправдою.
Я довго вагався, думаючи, писати про це. Врешті-решт, доводиться критикувати державу, яка переживає надзвичайно складний період, держава, яка захищається від більш сильного противника, здатного стати серйозною загрозою і для Польщі. Однак прийшов до висновку, що варто звернути увагу на тривожні тенденції, які в майбутньому можуть призвести до вкрай несприятливих наслідків.
Перший момент: як пояснити полякам те, що Україна досі не ввела санкції проти Росії? Чому місцеві виробники втрачають російський ринок збуту внаслідок санкцій ЄС, а тим часом фабрика Roshen в Липецьку працює як ні в чому не бувало? Європейські політики залежать від своїх виборців і повинні їм як то розтлумачити цей парадокс.
Друга проблема - реформи чи, скоріше, їх відсутність. Київська верхівка розраховує, що вдасться викрутитися, посилаючись на кризу і війну? Що Захід і так дасть Україні гроші, оскільки дешевше обійдеться підтримка української держави, ніж її банкрутство? Але Брюссель, навчений гірким досвідом, добре знає: краще надавати допомогу в обмін на виконані реформи, а не красиві плани.
Чиновник, руйнує рідну країну за письмовим столом, може бути небезпечніше терориста з Градом
Крім того, складно розвіяти сумніви польських та інших європейських виробників, здивованих, чому Україна вводить додаткові мита на імпортовані західні товари, в той час як ринок ЄС відкривається для неї все ширше і ширше. Такі тенденції можуть викликати посилення внутрішньої опозиції серед населення Європейського союзу по відношенню до політики санкцій, що стосуються Росії, при відсутності яких, або паралельних кроків з боку України. І в такому разі вже не можна говорити про вину російської пропаганди, адже це будуть наслідки дій чи бездіяльності влади в Києві.
На відміну від звичайних українців, які навчилися будувати свою державу - принаймні в тих сферах, в яких їм це дозволяють,- верхи все ще діють по старому. Янукович і його колеги керували країною, як металургійним комбінатом де то в Донбасі. Нинішня ж влада керує Україною, як виробник шоколаду, віддає собі звіт в тому, що "товару" потрібна широка реклама. Підписання закону - фото і фільм на Youtube, плани реформ МВС - динамічна інфографіка. Донецькі цього не робили, тому що в їх розумінні активна реклама зайва. Але в нинішній ситуації українці рекламою ситі не будуть, необхідні справжні дії, потрібна правда.
Це з особливою ясністю розуміють ті, хто зараз на фронті і бачать, що гинули за можливість проводити в країні реформи. Одного разу вони повернуться з війни. Важко про це писати, але може для влади навіть зручно, що вони зараз де то в окопах під Дебальцеве. Я не позаздрю сидячим в кабінетах, коли перед їхніми дверима з'являться ті, хто знищував ворогів своєї держави. Адже чиновник, руйнує рідну країну за письмовим столом, може бути небезпечніше терориста з Градом.
Я не військовий експерт, але у мене складається враження, що нас годують полуправдами з фронту. Інформація про декількох сотнях втрат у супротивника часто не підкріплюється доказами. Такі питання мені нерідко задають ведучі з Варшави: де, наприклад, підтвердження того, що число убитих в кілька разів перевищує кількість поранених? Адже при будь-якому конфлікті, як правило, все навпаки.
Влада інформує про підтверджених документами випадках використання росіянами мобільних крематоріїв. А мене з Варшави запитують: де ці документи? Що мені відповісти? Легше підтвердити присутність російських військ, хоча і тут з'являється певна недовіра. Як пояснити польським слухачам, що - як писав один з тижневиків, посилаючись на офіційні документи,- Донецький аеропорт був відданий сепаратистам вже у вересні під час Мінських переговорів, але і після цього там йшли важкі бої і гинули люди? Думаю, звичайні українці теж заслуговують роз'яснень з приводу цієї ситуації.
Є безліч питань до нинішньої влади, які рідко озвучуються під час зустрічей з журналістами. Іноді здається, що політики українців тримають за дурнів, а європейців - за простачків, які зобов'язані допомогти. Але коли то терпіння і тих і інших закінчиться. Тому краще говорити правду - принаймні, в тих випадках, коли це не є загрозою для безпеки країни.
