Польща зайняла 35 місце у світі і 18 у Європі, Угорщина - 47 і 23, Румунія - 69 34, Молдова - 103 39,
Білорусь - 119 і 40, і навіть Росія опинилася на 42 і 136 місцях відповідно.
Практично всі іноземці, які вели справи з Україною, підкреслюють неймовірну корупцію на всіх рівнях - причому як у державному секторі, так і приватному. З ними в цілому згодні і українці - бізнесмени, обивателі, а часто і самі чиновники.
Корупція існує в усьому світі, в тому числі в країнах Західної Європи, які посіли в згаданому рейтингу досить високі місця. Так, в лютому у Великобританії розгорівся скандал: журналістам вдалося отримати докази нелегального лобізму з боку двох колишніх міністрів закордонних справ, а нині впливових членів Парламенту Сполученого королівства. Малкольм Ріфкінд (консерватор) і Джек Стро (лейборист) з легкістю погодилися просувати інтереси компанії з Гонконгу, впливаючи на послів Великобританії за «стандартну плату» - 5-8 тисяч фунтів за півдня роботи. Причому формально вони навіть не порушили законодавство Королівства-парламентарям не заборонено підробляти. Але керівництво фракцій поспішило відхреститися від «ділків» і навіть публічно засудив таку поведінку. Ріфкін пішов з посади голови комітету Парламенту з розвідки і безпеки.
Британці навіть на нелегкій ниві корупції не забувають, що їх головне завдання - захищати інтереси своєї країни, нехай і за хабарі
Подібних випадків за останній час тільки в країнах Західної Європи можна нарахувати до сотні (кримінальне переслідування Берлусконі, Саркозі, сина Міттерана і т. д.). Чому ж тоді європейці так зневажливо відгукуються про Україну і її суцільно корумпованій системі управління? Адже іноземці працюють з українськими хабарниками і охоче платять їм заради вигідних контрактів. У чому різниця між корупціонером в Україні та Західній Європі?
Думаю, головна відмінність - принциповий патріотизм західного корупціонера і така ж принципова нехтування інтересами рідної країни з боку українського. Англійська, французька або американський корупціонер, беручи хабар, все одно вважає себе частиною системи. Він щиро зацікавлений у тому, щоб вона працювала довго і відносно успішно.
Український же «ділок» вважає себе тимчасовим на будь-якій посаді і живе за принципом «загребай швидше і більше», ніяк не ототожнюючи своє майбутнє і тим більше майбутнє своїх дітей з системою.
Звідси дві суто українські особливості: відвертий, безсовісний грабіж на всіх рівнях і прагнення вивезти сім'ю і капітал за кордон. І все це український корупціонер навіть не намагається замаскувати, відкрито обговорюючи зі своїми іноземними друзями. Чим і підриває цю дружбу і стає в їх далеко не безгрішних очах символом гидоти - отаким грифом-падальщиком.
Українському корупціонеру байдужа доля його країни, йому все одно, що лобіювати і як це вплине на життя і добробут співвітчизників. Він думає тільки про те, як би урвати стільки, щоб вистачило на безбідне життя десь на Рив'єрі, а те, що в рідній країні після його господарювання залишається випалена земля (іноді в прямому сенсі), його цікавить мало. Така тупість скупого господаря, який ріже гуску, що несе золоті яйця, незрозуміла європейцям і викликає у них слабо приховуване огиду.
А ось британці навіть на нелегкій ниві корупції не забувають, що їх головне завдання - захищати інтереси своєї країни, нехай і за хабарі. Так, Джек Стро, рекламуючи свої послуги представникам згаданої компанії з Гонконгу, розповідав, як він, займаючи посаду міністра закордонних справ Великобританії, лобіював інтереси приватної британської компанії ED&F Man (власники Сільського цукрового заводу). За словами Стро, в 2011 році він «чарівністю і погрозами» переконав тодішнього прем'єр-міністра України Миколи Азарова скасувати закон, який заважав роботі ED&F Man на українському ринку. Що саме скасував нині втік глава уряду і здав при цьому інтереси України, я не знаю. Але з Джеком Стро він обідав ще і в червні 2012 року, під час відвідування Олімпійських ігор у Лондоні.
Українські корупціонери все останнє десятиліття дуже активно вкладають у нерухомість і бізнес на Заході. Їхні діти живуть у Британії, Іспанії та Латвії. У багатьох «про запас» лежить вид на проживання, а іноді і паспорт тихій європейської країни, де вони сподіваються спокійно коротати свої майбутні роки. Сумні історії іспанських і австрійських арештів їх не бентежать. А дарма - вони яскраво показують, що разоритель власного будинку ніколи не стане другом навіть тим, з ким він свій будинок розоряв.
Український чиновник-корупціонер ставиться до України, українському бізнесу і українського народу як собака кусає годує руку господаря. Для західних партнерів це нелогічна поведінка - скажених псів, а останні, як відомо, присипляє навіть в самих гуманних країнах Євросоюзу.
Чиновникам пора перестати бути скаженими псами і відчути єднання з тими, хто їх годує.
