Початок конфлікту
Спочатку мирні демонстрації були направлені не на повалення влади, а вимагали лише демократизації режиму і підвищення рівня життя. Однак вони наштовхнулися на жорстке небажання і нездатність режиму алавіта Башара Асада змінюватися. В результаті проти демонстрантів була застосована сила, після чого частина з них стала озброюватися, до 2012 року перетворившись на подобу партизанських загонів. Завдяки масового дезертирства солдат і офіцерів сунітського віросповідання, ці загони швидко набрали чинності, перетворившись в цілком боєздатні частини, до кінця 2012 року захоплюють та утримують території та населені пункти. У 2013 році до війни приєдналося Ісламська держава Іраку і Леванту, пізніше отримала назву Ісламська держава, що додало війні абсолютно нову, набагато більш небезпечну динаміку.
Протести в Сирії, 2011 рік
Реакція режиму
Уряд Башара Асада з самого початку протистояння робив кілька спроб вирішити кризу мирно, проте інерція виключно корумпованої системи, заснованої на глибоко укоріненому непотизмі, не дозволила провести скільки-небудь серйозні реформи, які відповідають побажанням незадоволених громадян. В результаті був узятий на озброєння традиційний для регіону метод стабілізації ситуації – силове придушення протестів. Однак етнічний склад армії і поліції, в яких переважали опозиційно налаштовані суніти, не дозволив ліквідувати повстання швидко і ефективно. Воно розрослося, після чого уряд був вимушений послідовно переходити до застосування кулеметів, бронетехніки, авіації, тактичних ракет і навіть хімічної зброї. Шуканого результату – для придушення повстання – ні один з цих прийомів не приніс.
Прихід ісламістів
Вступ в конфлікт радикальних ісламістів (спочатку Фронту аль-Нусра, а потім і ІДІЛ) призвело до посилення конфлікту і стрімкої радикалізації опозиції. Бойовики, що володіють досвідом ведення війни в інших регіонах світу, зуміли створити найбільш дисципліновані, стійкі, вмілі, добре забезпечуються і забезпечені формування, в які поступово влилися "світські" опозиціонери. З їх появою на арені розрізнені "помірні" повстанці (по суті, ополченці) перестали бути релевантною силою: вони або інтегрувалися в набагато більш боєздатні частини ісламістів, або були ними знищені. Таким чином, на сьогодні підрозділи ІД є головною і найбільш могутньою силою, яка протистоїть режиму Башара Асада. Розмови про "поміркованих" і "прозахідних" повстанців значною мірою – самозаспокоєння. Підтвердження тому – провал зусиль США і Туреччини у підготовці таких солдатів. Витративши за півроку $ 500 млн, вони зуміли навчити лише 60 чоловік, більшість з яких кудись зникли. Результат програми – лише п'ятеро бійців.
Роль курдів
Третя важлива сторона сирійського конфлікту – це курди, які проживають, в основному, на півночі країни, уздовж кордону з Туреччиною. Вони вже довели свою здатність успішно діяти проти ІДА, хоча і мають набагато меншими ресурсами, ніж урядова армія, програє бойовикам мотивації та бойовому дусі. Курди поступово консолідують підконтрольні їм анклави в єдине територіально цілісне утворення, яке фактично є незалежною і життєздатною квазідержавою, за фактом стала "природним буфером" між Туреччиною і Сирією (за винятком невеликої ділянки кордону на північ від Алеппо, все ще залишається під контролем ІД).
Курди після успішної операції, червень 2015-го
Реакція Заходу
Ставлення Заходу до воюючим сторонам досить заплутана. Безперечною симпатією користуються тільки курди, проте допомога їм вкрай обмежена з-за різких заперечень з боку Туреччини, яка побоюється появи самостійної курдської держави. ІД сприймається однозначно в негативному ключі, у США її називають "головною терористичною загрозою миру".
Авіація США і союзників постійно завдає ударів по цілях ІД, проте значного успіху поки добитися не може. США і Туреччина розглядають можливість вторгнення на північ Сирії з метою встановлення "вільної від ІД буферної зони" на тій ділянці кордону з Туреччиною, яка зараз знаходиться під контролем ісламістів.
До режиму Башара Асада ставлення Вашингтона і Брюсселя найбільш складне. З одного боку, він офіційно оголошений ізгоєм, тираном і вбивцею власного народу, з іншого, на Заході розуміють, що демонтаж режиму в нинішніх умовах призведе до тріумфу ІД і колосальних масштабів різанині алавітів, шиїтів, християн, друзів та інших меншин. В результаті Захід, зберігаючи щодо Асада жорстку риторику, ніяких активних дій проти нього не вживає. Навіть застосування Дамаском хімічної зброї не викликало раніше обіцяної Вашингтоном військову відповідь.
Нинішня ситуація
Проміжні підсумки війни в Сирії можна охарактеризувати так: країна розпалася на три великі частини (ІД, курди, режим), які в останні місяці залишаються в досить стабільних межах. Ні одна з воюючих сторін не володіє достатніми ресурсами і можливостями для нанесення рішучої поразки другої чи третьої, проте здатна ефективно відбивати їх атаки. Крім цього, діє безліч дрібних, напівбандицьких збройних груп, але вони серйозно на розстановку сил не впливають. Динаміка конфлікту має шанси змінитися при вступі в нього зовнішніх сил – Туреччини і США на півночі або Росії – на заході Сирії. Поки цього не сталося, жодних істотних змін у ході війни очікувати не слід.
Допомога Росії Асаду
З самого початку конфлікту Росія надавала серйозну підтримку режиму Башара Асада, який залишається єдиним вірним союзником РФ в регіоні. У Сирії направлялися озброєння, бойова техніка, боєприпаси, продовольство, паливно-мастильні матеріали і, звичайно, фінансові кошти. Крім того, в пресі з'являлися непідтверджені дані про те, що російські військові радники допомагають сирійським генералам планувати і проводити різного роду операції. До недавнього часу даних про те, що в Сирії присутні скільки-небудь численні російські підрозділи, не було. Тим більше, не було й мови про їхню участь у бойових діях. Зараз, однак, у західній і російській пресі з'являється все більше вагомих доказів перекидання в Сирію кадрових частин російської армії з танками, артилерією і іншою бойовою технікою.
Путін і Асад в Кремлі, 2006 рік
Наслідки російської участі
Можливий вступ російських військ у війну на боці Башара Асада напевно вплине на загальний хід бойових дій. Якщо це і відбудеться, то, швидше за все, в районі Латакії – великого порту на північному заході країни, все ще залишається під контролем уряду. Сирійській армії в цьому районі протистоять підрозділи Фронт аль-Нусра, вигнаного "конкурентами" з ІД з усіх інших районів базування. Залежно від ступеня можливої причетності РФ в конфлікт, можна буде вести мову або про зрив планів "Фронту" повернути собі статус серйозної сили за рахунок захоплення Латакії, або про остаточне його розгром і виведення за дужки сирійського конфлікту. Продовження наступу на схід поверне під урядовий контроль провінцію Ідліб і дасть прямий вихід на друге місто країни – Алеппо. Проте які військові плани російського керівництва в Сирії (якщо вони взагалі є), поки точно не відомо. У політичному сенсі вступ Росії у війну напевно призведе до ускладнення відносин із Заходом і Туреччиною, у яких на Сирію власні плани. Втім, не можна виключати і того, що Москва і Вашингтон спробують знайти якусь форму взаємодії в боротьбі проти ІДА, яке вважається найсерйознішою загрозою як в Росії, так і в США.
