При всьому при тому світло клином на Москві сьогодні не зійшовся. Дарма, чи що, білоруська дипломатія кістьми лягали, щоб розблокувати західний напрямок?
Причому з останнім, судячи з усього, активно торгуються. Міністр фінансів Володимир Амарин повідомив 25 лютого, що Білорусія розраховує знизити ставку за кредитом, який просить у МВФ, з 2,28 до 2,1%. А що, при такому різкому збільшенні тарифів на комуналку цілком можна і на знижку сподіватися.
Росія ж, з одного боку, хоче підвісити Мінськ, нав'язати свої умови (зокрема дотиснути з тією ж авіабазою), з іншого — утерти ніс західникам.
Хоча в Москві і вітали зняття з Білорусії санкцій Євросоюзу, на душі у російського начальства, треба думати, скребуть кішки. Адже Кремлю до скасування західних санкцій як до Місяця. Потрібно забезпечити виконання мінських угод по Україні, а там кінь не валявся.
Лукашенко ж тим часом уже не останній диктатор Європи, а миротворець, донор стабільності, партнер Ангели Меркель і Франсуа Олланд. Причому зумів заробити міжнародні політичні дивіденди саме на українському питанні.
А якраз перед прильотом Путіна і Медведєва в Мінську побувала делегація з Брюсселя, в яку входив і віце-президент Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) Ласло Бараняй. Єврокомісія готує рішення про поширення мандату ЄІБ на Білорусію. Це означає, що шанси Мінська на європейські гроші підвищуються.
Європа, показуючи пряники, сподівається наблизити до себе Білорусь. Кремль же, ясна річ, зацікавлений міцніше утримувати її в сфері свого впливу.
Білоруське керівництво, в свою чергу, хоче зіграти на цьому протиріччі і розкрутити на гроші обидва центри сили. Зрозуміло, що це ризикована гра. Але Лукашенко — ось такий гравець.
Власне, а що ще робити? Сьогодні абсолютно очевидно, що наркозалежна «білоруська модель» може якось тріпатися тільки за рахунок зовнішнього фінансового дозняка.
І Москва дозу, мабуть, дасть, але тільки тоді, коли ломка зробить білоруського клієнта більш поступливим.
