Знаменита "Мона Ліза" пензля Леонардо да Вінчі спочатку була зображена в одязі, який зазвичай носили вагітні жінки, а її волосся було зібрано у вузол, стверджують троє вчених, що досліджували це полотно, використовуючи складне тривимірне відображення.
На прес-конференції в Оттаві дослідники Національної науково-дослідної ради Канади (NRC) оприлюднили отримані дані перших тривимірних зображень шедевру, який вони вивчали за допомогою лазерного сканера.
Вчені прибули в Париж у жовтні 2004 року, щоб провести дослідження за запитом французького державного агентства - Центру з дослідження і відновлення музеїв Франція (CRRMF).
"Ця Мона Ліза така, якою ми ніколи не бачили її досі", - зазначає президент NRC П'єр Куломб.
Сканування показало, що жінка з загадковою посмішкою намальована з зібраними волоссям, це притому, що сьогодні її волосся виглядає розпущеним.
Це відкриття залагоджує старе протиріччя, тому що в XVI столітті в Італії розпущене волосся носили тільки дівчата або жінки легкої поведінки, зазначає керівник проекту Бруно Моттен. Реальна Мона Ліза була жінкою з високого соціального стану.
Один із предметів її одягу нагадує те, що носили вагітні або жінки, що годують - але ця деталь також була загублена під шаром жовтого лаку. Неозброєному оку не видно, але це виявило інфрачервоне сканування.
Справжня Мона Ліза мала трьох дітей. Так да Вінчі одержав замовлення від багатого флорентійського купця Франческо дель Джокондо намалювати портрет його дружини. Це відбулося десь між 1503 і 1506 роками після народження їхньої другої дитини. Однак великий Леонардо портрет подружжю не віддав і продовжував роботу над ним до самої смерті, ймовірно, саме тоді він змінив зачіску і ряд інших деталей.
У первісному варіанті Мона Ліза не відпочиває, відкинувшись на спинку стільця, як думають деякі, а сидить зовсім рівно і прямо - це доведено за допомогою сканування.
Фахівці звернули увагу на відсутність мазків на полотні і висунули гіпотезу, що да Вінчі, можливо, писав картину пальцями. Але тоді залишається ще одна загадка - на роботі немає ніяких відбитків.
У ході дослідження портрету виявилося, що темніші зони, наприклад, очі і куточки губ, - щільніші і складаються з послідовно накладених один на одного більш тонких шарів фарби. Однак, як да Вінчі насправді накладав шари фарби, розгадати не вдалося. Вчені зійшлися на думці, що малярська техніка Леонардо несхожа ні на що раніше бачене.
За словами Моттена, хоча Джокондою щорічно любуються сім мільйонів відвідувачів музею, вчені мали мало можливостей для її вивчення в лабораторних умовах - лише раз у 1930-их роках, раз у 1952 році й от тепер. "Вона страждає від своєї знаменитості", - підкреслив він.
Нові тривимірні образи дозволять хранителям музею продовжити дослідження, не торкаючись полотна, а також випробувати на тривимірній моделі нові методи реставрації перш, ніж застосувати їх на практиці.
Канадська технологія використовувалася і раніше, наприклад, щоб оглянути статую Давида роботи Мікельанджело і картини таких художників, як Ренуар і Коро.
Її також застосовували для створення анімаційних ефектів у голлівудських стрічках, наприклад, у трилогії "Володар перснів". А ще на борту шатла "Атлантіс" - для дослідження можливої зміни в стані захисного покриття космічного корабля просто під час польоту.
