Великий радянський експеримент: якою насправді була сексуальна революція 1920-х

Коли ми чуємо фразу «В СРСР сексу немає», уяві постає епоха глухого пуританства та застебнутих на всі ґудзики костюмів. Проте в 1920-ті роки на уламках колишньої імперії вирували зовсім інші настрої. Більшовики, намагаючись зруйнувати «старий світ», дійсно переписали правила стосунків між чоловіками та жінками.

Сьогодні довкола тих подій існує безліч міфів: від вигаданих «маршів лесбіянок перед Леніним» до фейкових мандатів на «соціалізацію дівчат». Де ж у цій історії правда, а де — майстерна пропаганда часів Громадянської війни?

Шлюб, церква та нові закони

Часто можна зустріти твердження, ніби одразу після революції більшовики видали декрет «Про скасування шлюбу». Насправді такого документа ніколи не існувало. У грудні 1917 року були ухвалені декрети «Про цивільний шлюб...» та «Про розірвання шлюбу». Їхня мета полягала не в скасуванні родини, а в позбавленні церкви монополії на вінчання.

Відтепер запроваджувалися знайомі нам РАГСи. Процедура стала максимально простою: шлюб можна було легко укласти і так само легко розірвати. Жінка нарешті отримала право на матеріальне та особисте самовизначення. Крім того, був скасований старий кримінальний кодекс, що автоматично декриміналізувало добровільні гомосексуальні контакти. А у 1920 році Радянська Росія першою у світі легалізувала аборти (щоправда, лише на короткий період).

Міф про «націоналізацію жінок»

Однією з найпопулярніших байок того часу, яка досі блукає інтернетом, є історія про так звану «соціалізацію» або «націоналізацію» жінок. Нібито партія видавала мандати, які дозволяли чоловікам забирати собі будь-яку жінку.

Історики давно довели: це — абсолютний фейк. Перший такий «декрет» як злий жарт написав у 1918 році власник саратовської чайної Михайло Уваров. Він хотів спровокувати місцевих анархістів (які згодом йому за це помстилися). Цю вигадку миттєво підхопила білогвардійська преса. Для залякування консервативного населення подібні пасквілі та підроблені «мандати» почали масово друкувати й розклеювати по містах. Жодної офіційної політики «націоналізації тіл» радянська влада не проводила.

«Склянка води» та радикальні нудисти

На початку 1920-х років серед молоді набула неабиякої популярності теорія «склянки води». Її суть зводилася до того, що задовольнити статевий потяг у новому суспільстві має бути так само просто, як випити склянку води. Цю ідею часто приписували прогресивній діячці Олександрі Коллонтай. Вона дійсно виступала за звільнення жінки від «кухонного рабства» і пропагувала вільне кохання (яке називала «Крилатим Еросом»), але ніколи не зводила почуття до простої фізіології.

Цікаво, що керівництво партії цими молодіжними трендами було зовсім не задоволене. Володимир Ленін різко критикував теорію «склянки води», називаючи її маргінальною та антисоціальною. А провідні ідеологи, такі як Арон Залкінд, взагалі випустили «12 статевих заповідей пролетаріату», де вимагали від молоді жорсткої статевої стриманості, аби не відвертати енергію від побудови комунізму.

Проте революційний хаос таки породжував дивні явища. Одним із них став рух радикальних нудистів «Геть сором!». На початку 20-х його нечисленні учасники ходили вулицями великих міст абсолютно голими, вдягнувши лише стрічку з гаслом. Вони вважали, що одяг — це пережиток міщанства. Втім, рух не мав масової підтримки. Пересічні громадяни жахалися, міліція обурювалася, і влада дуже швидко розігнала ці товариства.

Кінець «вільного кохання»

Соціальні експерименти не могли тривати вічно, і свобода часто межувала з відвертим хуліганством. Гучною крапкою в епосі молодіжної вседозволеності стала так звана «Чубарівська справа» 1926 року в Ленінграді, коли група молодиків вчинила тяжкий злочин. Радянська влада використала цей гучний судовий процес не лише для покарання винних, але й для того, щоб показово розгромити молодіжний бандитизм та «моральне розкладання». Курс змінився.

З приходом до влади Сталіна радянська сексуальна революція була остаточно згорнута. Експерименти більше не вписувалися в тоталітарну систему, яка потребувала повного контролю над життям громадян.

• У 1929 році фактично потрапляє під заборону жанр ню в мистецтві.
• У 1934 році до Кримінального кодексу повертають статтю за гомосексуальність.
• У 1936 році держава забороняє аборти та суттєво ускладнює процедуру розлучення.

Партія взяла курс на жорсткий консерватизм та зміцнення традиційної сім'ї. Грандіозний період розкріпачення поступився місцем затяжній епосі суворого пуританства. Епосі, у якій «сексу не було».