Його сім'я була убита, а він став рабом і жив в мавпячому вольєрі в нью-йоркському зоопарку Бронкса

Коротке життя Ота — це результат політики колоніалізму і шарлатанської теорії Євгеніки. Попри те, що він піддався принизливому поводженню, Ота Бенга зробив все можливе, щоб зберегти свою людську гідність. Його трагічна історія життя почалася в Конго, інформує Ukr.Media.

Бельгійське Конго часів Ота Бенга

Багатьом конголезьким підневільним робітникам відрубували руки за непокору під час колоніальної окупації Конго бельгійцями.

Король Бельгії Леопольд II поклав око на величезні каучукові плантації регіону. Хоча нова колонія мала називатися Вільною державою Конго — територія, яка дорівнює за розміром Алясці плюс Техас — у ній нічого не було вільного. Це була особиста власність Леопольда II. Це був регіон примусової праці та масових вбивств. В цьому жаху і народився Ота Бенга.

Дитинство і юність

Бенга народився в лісі Ітурі, на крайньому північному сході, в племені пігмеїв Мбуті. Вони жили сімейними групами від 15 до 20 осіб, які переїжджають з одного тимчасового села в інше, залежно від сезону і можливості полювати. Він одружився та обзавівся двома дітьми. В кінці 1890-х років бельгійські солдати виявили село Ота Бенга і вбили всю його сім'ю. У той час він був на полюванні, тому йому вдалося вижити.

Фунт солі, рулон тканини

Однак замість смерті або пошуку нової сімейної групи доля дала Ото Бенга третій варіант. Незабаром в лісі його знайшли торговці рабами, які посадили його на ланцюг і вивезли з лісу, а потім змусили працювати на плантаціях. У 1904 році Ота Бенга побачив американський бізнесмен і дослідник Семюел Вернер. Він подорожував по Конго в пошуках «напівлюдей» для виставки на Всесвітньому ярмарку в Сент-Луїсі. Його завдання полягало в пошуку африканських пігмеїв, як «відсутніх ланок» в еволюції людини. Подивившись на Ота Бенга, худорлявого, дуже чорного, дуже маленького зі спиляними гострими зубами, Вернер вирішив, що це ідеальний зразок. Він купив його за фунт солі та рулон тканини.

Подорож за океан

Група Вернера привезла Ота Бенга в Сент-Луїс, де він став хітом Всесвітньої ярмарки 1904 року. Він та інші полонені африканці швидко зрозуміли, що натовп хотів бачити справжніх африканських «дикунів», тому вони почали показувати танці, які підгледіли у американських індіанців. Ота Бенга навіть почав брати з відвідувачів по п'ять центів, щоб продемонструвати їм свої спиляні зуби. Після ярмарку Бенга навіть на деякий час повернувся з Вернером в Африку. У 1905 році він оселився в іншого конголезького племені Батва та одружився, але його дружина незабаром померла від зміїного укусу. Зрештою, Бенга повернувся з Вернером у США в 1906 році.

Подальше життя Ота Бенга

Повернувшись в Штати в 1906 році, конголезець опинився в Американському музеї природної історії, де він знову «веселив» відвідувачів, прикидаючись напівлюдиною. У музеї до нього ставилися добре, поки директор не відмовився виплачувати Вернеру гроші за демонстрацію Ота Бенга, тому в підсумку Вернер почав «здавати» конголезця у зоопарк Бронкса, де його визначили на територію мавп. Бенга було дозволено вільне пересування по зоопарку, але його «спальне місце» було саме на ділянці приматів. Його демонстрували в рамках виставки Нью-Йоркського антропологічного товариства по еволюції людини.

Місцеве чорне духовенство було обурене «експонатом» і зажадало звільнення Ота Бенга; вони навіть звернулися з цією вимогою до губернатора. Бенга був в кінцевому підсумку звільнений і відправлений жити в притулок для чорношкірих. Його новий опікун Джеймс Гордон вставив йому зуби, віддав у школу для чорношкірих дітей і навіть знайшов йому роботу на тютюновому заводі.

До 1914 року Бенга вирішив повернутися в Африку. Життя в Америці було не для нього. Він накопичив грошей і став шукати можливість відплисти на батьківщину. До цього часу Леопольд II був мертвий, і бельгійський режим в Конго значно ослаб. На жаль, вибухнула Перша світова війна, більшість перевезень зупинилися, а німецька окупація Бельгії суттєво ускладнила повернення Ота Бенга на той момент. У конголезця почалася депресія від думки про неможливість повернутися додому, і 20 березня 1916 року 32-річний Ота Бенга застрелився.