Багатодітна мама малює комікси про своє життя, і ці ситуації знайомі кожному батькові

Багато жінок у декретній відпустці сумують за звичним життя, яке було раніше, а якщо ви — мама трьох дітей то, що ж, іноді все буває дуже складно, інформує Ukr.Media.

Відчайдушна домогосподарка Олександра веде інстаграм, де викладає креативні фотоколажі та комікси про життя сім'ї. В профілі художниця пояснила мотив, що спонукав її завести сторінку в соцмережі: «З трьома дітьми від щастя психанула, тепер усім труднощам дарую посмішку».

Головних героїв коміксів звуть Амелія (старша дочка), Василина і Діма. Крім них, в історіях беруть участь тато, бабуся і кіт! Всі свої роботи Олександра супроводжує веселими коментарями та історіями з повсякденного життя.

"Мене звати Олександра. Мені 32. Я багатодітна мама. Власне, про мій новий статус я хочу почати писати. Буду ділитися з вами, як це... бути багатодітною мамою. Складно або не дуже. Скажу відразу, коли у мене була одна дитина, мені було тяжкоооо, коли народилася друга, я зрозуміла, що одна дитина це було зовсім не так важко, а з третім я з розчуленням згадую, як це було з двома. І чого це я взагалі на рахунок одного напружувалася?".

"Я у вічному декреті! Хоча чоловік вважає, що я на вічному курортному відпочинку. Бабуся — що вічно у своїх справах. А ось діти думають, що я їх особистий обіймач, цілуватель і їжу надавач! Ох вже цей декрет!".

"Троє дітей і фігура — це коли всю вагітність жереш як в останній раз, адже це єдиний випадок, коли це можеш виправдати. Ой, потягнуло на солоденьке... і половину торта з'їла. А от про те, що нишком жереш котячий корм або корм для риб. Це... секрет".

"Троє дітей і робота — це коли дають проєкт, дуже смачний за ціною і кажуть — «А здати ти повинна ще вчора». Беру три секунди на подумати й погоджуюся. Пішла радувати чоловіка, що на якийсь час я зникну з цього тлінного світу. Будь сильний — кажу. А щоб тобі не було самотньо, ось тобі діти. Всі троє, і кота тобі на додачу.

Перший час навколо трапляється паніка. Діти виснуть на мені. Просять їжі, помилувати й милосердя. Ех.... пішла готувати їжу, а в цей час мозок починає зникати. Він вже там — вчора, проєкт здає. Тому їду я пересолила, пересмажила, а з борщем переборщила. Знову слова напуття для чоловіка і пішла працювати".

"Мій чоловік — дуже розумний, уважний, педантичний, але як тільки він відкриває холодильник у пошуках їжі, трапляється магія! В його очах їжа зникає! Дивиться в забитий їжею холодильник і каже — порожньо. Нічого немає".

"Мій чоловік офігенно готує! Але він це ретельно приховує. Коли ми ще разом не жили, але зустрічалися, я працювала над одним дуже серйозним замовленням. Не було часу моргати, а вже жувати — було величезною розкішшю. І ось він приготував суп і приніс його прямо до мого робочого місця, дав ложку і пішов спати.

Суп був неймовірний! Більше він супи не варив. Та й взагалі, каже, мені все приснилося. А то раптом змушу дітям варити. Зараз, вкрай зрідка, він робить мені кулінарні сюрпризи, ммм... Але чиста кухня в сюрприз не входить. Виглядають такі моменти точно так само, як на картинці".

"Тато може дати пожувати всім ковбаси, або насипати сухий сніданок, дати печиво чи буде чекати мене до останнього, що найчастіше. Але діти у мене самостійні. Вони знаходять всі солодощі, які були заховані ними на чорний день, адже, на їхню думку, цей день настав!".

"Речі моєї бабусі, як і саму бабусю в нашу дитячу перевезли, коли мені було приблизно 7 років. Відтоді вона почала мою підготовку до майбутнього багатодітного життя. Моя бабуся живе за чітким розпорядком. Встає вона в сім ранку, вмивається і приступає до прибирання, та все одно що хтось ще спить або на календарі вихідний. Тепер я стійко переношу ранкові ігрища дітей поки я сплю і практично не помічаю, що головний персонаж гри — спляча я".

"Я щасливий володар повного набору дітей: оптиміста, песиміста та пофігіста. Особливо чітко видно відмінність при здачі крові на аналіз".

"Ось, періодично, так ми ходимо гуляти. Виганяю їх на вулицю всіма можливими способами, а вони всіма можливими — впираються. Після прогулянки картина практично та ж, тільки тепер їм додому не хочеться".

"З мамою — найкрасивіші. З бабусею — найбільш захищені. З татом — найщасливіші. А самі вони просто зірки. А у вас так само?".

"Сплячий малюк після прогулянки — це та ще бомба! Один не спритний рух і він прокинеться! Влітку добре, завіз коляску додому і сон триває. А взимку... Я не вмію роздягати так, щоб не бомбануло криком прокинулась дитинча. А от мій чоловік природжений сапер! Може зняти всі верстви зимового вбрання так, що дитина навіть не ворухнеться, і з виглядом великого героя йти спокійно пити чай. Талант!".

"Коли я була на 4-5 місяці вагітності третьою дитиною, в мою голову вдарила хвиля гормонів. Мозок випарувався і в черепній коробці вся ця гормональна жижа періодично хлюпотіла. Як то натрапила на рекламу улюбленого котячого корму, а там кошенятко.

Такий миленький! Діти підбігли до екрана, розчулюються і мені захотілося плакати. Жижа то хлюпоче, просить виходу назовні періодично. Діти кричать: — Мама! Давай купимо котеняточка! У той прекрасний момент жижа в голові завирувала, і я зрозуміла! Я теж хочу котеняточка!".

"Як тільки його дупа обважніла, і він відчув себе сильним і вільним, кіт вирішив, що господар у домі він! Грати в численні кульки, дорогі іграшки з зоомагазинів, які я так дбайливо купувала, він відмовлявся! Він хижак! Він господар!

Він почав полювання на дітей! Квартира перетворилася в небезпечні джунглі, де з-за рогу міг накинутися кіт. Періодичні благання про порятунок і нестямні крики доносилися з нашої квартири. Не знаю, як до нас не прийшли з перевіркою. Я б їм цього кота з задоволенням здала!".

"Замовляти подарунки на Новий рік діти почали під час святкування минулого! Список виявився значний і увігнав мене в ступор. У списках не значився тільки літак президента, а так діти врахували все! — Діти, а давайте напишемо листа Діду Морозу? Кожен може замовити тільки один подарунок! — спритно я викрутилася.

Амелія недовірливо посміхнулася, адже вона вже застала мене вночі, як я копалася під ялинкою. У Діда Мороза з того випадку вона більше не вірить. Ох, вже ця дитяча вразлива психіка. Але лист писати почала, мабуть, надія ще залишилася. Василина писати не вміє, тому подарунок почала малювати. Дмитрик не вміє ні писати, ні малювати, тому курсує між пунктами А і В на своїй Ж, відбираючи олівці й висмикуючи клаптики паперу з заповітних листів".