Місто на воді. На чому насправді стоїть Венеція

Про Венецію часто пишуть так: будівлі там стоять на вбитих в дно лагуни палях з дерева певного сорту, що не псується у воді, інформує Ukr.Media.

Зазвичай говорять про "альпійських модрини", нібито не гниючі, а тільки міцнішаючі від води. І, хоча дуже багато хто бачив фотографії обмілілих або осушених для очищення дна каналів, на яких не видно ніяких паль, є докази, які показують результати археологічних розкопок, на яких такі палі є.

Ґрунти островів, на яких розташована Венеція, дійсно вимагають поглиблених фундаментів, і дерево для них привозити було набагато зручніше і дешевше, ніж камінь. І це дерево могло стати надійною основою для будівель, за умови, що ці колоди не просто під водою, а в безкисневому середовищі, де деревина не буде розкладатися.

Тому що, наприклад, так звані "брикколи", вбиті в дно Венеціанської лагуни покажчики судноплавних маршрутів у вигляді зв'язки з двох, трьох або п'яти колод, псуються дуже швидко і змінюються кожні п'ять-десять років. І швидше за все ці дубові, найчастіше, колоди, псуються в районі ватерлінії, де одночасно на дерево впливає морська вода і повітря.

Так ось, якщо вірити знімкам археологічних розкопок, будівлі Венеції повинні стояти на "пальових полях". Тобто палі були вбиті впритул одна до одної, потім, ймовірно, щільно засипані піском і обкладені каменем, щоб виключити доступ повітря до дерева (ще, кажуть, у Венеціанській лагуні особливий мул, який закупорює всі підводні поверхні та перешкоджає надходженню кисню до деревини).

Наприклад, є інформація, що при будівництві в 16-му столітті церкви Санта-Марія-делла-Салюте було використано сто тисяч чотириметрових дерев'яних балок, вбитих в ґрунт. Іноді екскурсоводи кажуть, що балок було мільйон, але, напевно, це вже занадто для чверті гектара, які разом з прилеглою територією займає базиліка Салюте.

Площа острівної частини Венеції, на сотні островів в лагуні — близько двохсот квадратних кілометрів (а ще приблизно така ж частина міста розташована на материку). Якщо екстраполювати дані по базиліці Салюте і порахувати, скільки балок потрібно, щоб забити цей простір під фундаменти стіна до стіни будинків, то виходять якісь божевільні цифри типу восьми мільярдів паль.

Звичайно, Венеція — це не тільки щільно стоять будинки, але ще і тротуари, площі, частина дрібних островів взагалі не населена. Та й, ймовірно, середньому венеціанському дому не потрібно стільки паль в фундамент, як масивній церкві, і про кількість паль під базилікою теж могли раз в п'ять прибрехати. Але навіть цифра в мільярд паль здається занадто неймовірною — чи є стільки дерев у всіх Альпах? Більш правдоподібна цифра: при будівництві Венеції витрачено близько мільйона паль. Стосовно до кількості паль під всього лише однією базилікою ця цифра зовсім невелика.

Під церквою Сан-Заккарія (15 століття) археологи нарахували максимум сім тисяч паль — ймовірно, це більш реальна цифра навіть для масивної будівлі, ніж сотні тисяч, про які говорять краєзнавці схоже на те, що у Венеції пальовими полями укріплені фундаменти зовсім не скрізь, а тільки під великими й важкими об'єктами, що стоять на ненадійних берегах, такими, як базиліка Салюте.

Ймовірно, знамениті венеціанські палаццо уздовж центрального каналу дійсно тримаються на укріпленому численними палями фундаменті, а для середнього будинку у Венеції палі якщо і використовували, то не в таких значних кількостях.

До речі, особливість Венеціанської архітектури - дуже повітряні й декоративні фасади палаццо, що виходять на канал. Це тому, що у багатьох таких палаццо несучі стіни — бічні й задня, але не фасадна, ще й таким способом венеціанці пристосували свої палаци до нестабільної місцевості.

Ось як будувалася Венеція: її перші поселенці, що бігли від плем'я венетів в 5-му столітті н.е., будували свої будинки на болотистих островах лагуни з підручних матеріалів і на дерев'яних стовпах, але це все розглядалося як тимчасовий притулок. Постійне міське поселення сформувалося у восьмому столітті, а починаючи з дев'ятого століття Венеція стала перевалочним пунктом для перевезення в Європу предметів розкоші зі Сходу — прянощів, тканин, дорогоцінних каменів.

Положення на торгових шляхах послужило джерелом величезних багатств Венеціанської республіки, тому у міста було достатньо коштів для дорогого будівництва на багнистих берегах. Для будівництва привозили дерево з Північної Італії й вапняк зі слов'янського Дубровника.

Там, де ґрунти островів були пухкими, під споруджувані будинки вбивали дерев'яні палі, досягаючи ними шару щільної глини. Чим більш масивна будувалася будівля, і чим глибше залягали щільні шари ґрунту, тим більш масивна була потрібна установка паль. Верхній рівень паль підрізали до отримання рівної площадки, і на ній викладали блоками вапняку кам'яну частину фундаменту і чорнову підлогу.

Оскільки традиційно основним засобом пересування у Венеції були човни, до будинків проривалися неглибокі канали, стінки яких зміцнювалися спочатку деревом, а потім були замощені каменем або, вже зовсім недавно, забетоновані.

Більшість сучасних будівель Венеції побудовано вже після 16-го століття, але фундаменти під ними старі. Тобто початкові пальові основи будівель 11-14 століть були побудовані настільки добротно, що змогли використовуватися повторно. Наприклад, відомо, що вежа Сан-Марко була побудована на місці згорілої в 15-му столітті попередниці, на її фундаменті, який досі відмінно тримається.