"Якими будуть сучасні бабусі": Наші бабусі стають історією

У нашому стрімкому світі змінюється не лише технологія та мода — змінюються самі люди, їхні цінності та спосіб життя. Особливо помітною стає трансформація образу бабусі — від традиційної берегині домашнього вогнища до сучасної активної жінки, інформує Ukr.Media.

Пам'ятаєте тітоньок, що окупували лавочки наших дворів? Бабусь, які пильно стежили, щоб пустотлива дітвора не бруднила хрусткі простирадла... Їхні кольорові халати, високі начоси, які робили мало не втрьох, командні голоси та невгамовну громадську активність?

Коли я приходжу до мами в гості, то з приємним подивом бачу, що багато з них ще тримаються. Вони все ще намагаються нести свою варту. Вони наче зсохлися, потоншали, розгубили свою силу та гучність. Але ж тримаються, а тридцять років тому, їм було років 50, за нашими мірками все ще квітучий вік.

Ось я дивлюся на Мадонну в цьому віці — якесь пір'я, пух, прозорі комбінезони та спеціальні ремені на все тіло, що страхують від невблаганної сили гравітації... Звісно, не кожна жінка — латентна Мадонна. Але Мадонна — це не лише зовнішність. Це не лише п'ята точка, перев'язана ременями, щоб не впала. Це насамперед філософія.

Бабусі на лавочках, у дворах були колективістками. Вони не звикли і не вміли жити для себе, а жили для інших. Може тому й діставали так молодь своїми нескінченними повчаннями. Хотіли доброго, а уявлень про особисте життя, особистий простір не мали. Мали уявлення про наваристий ароматний борщ із зеленню, про курячий супчик із галушками, про засолювання сала і яблучний пиріг. А про особистий простір не мали зовсім. Адже і з ними самими з дитинства ніхто не церемонився.

Філософія нового часу — це філософія особистого успіху. Індивідуальних досягнень. Свого власного благополуччя і своїх власних задоволень.
Підтяжок індивідуальних облич, підкачки індивідуальних стегон, дієт, курсів особистісного зростання та елегантних бежевих штанів.

Барвистий халат, подолом якого дбайливо витиралися чиїсь носи, з ганьбою списаний на смітник історії. А тим, хто спробує витерти ніс об елегантні бежеві штани, я не заздрю. Колективних бабусь більше не буде, хіба що десь випадково виникне така аномалія. Але тоді її одразу помітять, висміють і потягнуть дивитися телешоу про моду.

Підуть останні з тих, що залишилися, підуть тихо й непомітно. І проведуть їх тихо, тільки найближчі, а не як раніше — всім двором. Тільки уві сні чи у спогадах будуть чутні їхні гучні, командні голоси: гей, швидко злізь з дерева! Дорогу так не перебігай, машини, ух я тобі!

Тільки на старих фотографіях залишаться їхні барвисті халати, в яких так зручно варити борщ, прати білизну і підтирати носи. Остаточно піде епоха колективізму, високих надій і спільних дітей, до яких усім є діло. А разом з цим, на жаль, відчайдушно впаде народжуваність. Тому що, можливо, саме тітоньки-бабусі, такі смішні та незграбні, немодні, клопітливі, нав'ючені сумками, що не вміють жити, виявляється, і були справжніми атлантами, що підтримували її на своїх плечах...