Сьогодні діти — королі, царі та імператори, причому не лише для своїх сімей, а й для суспільства в цілому. А от у Середньовіччі до дітей ставилися настільки інакше, що у батьків 21 століття напевно б волосся заворушилося на голові! Французький історик, Філіп Ар'єс, який вивчав історію дитинства в різні епохи, навіть дійшов висновку, що дітей у ті темні часи не завжди цінували.
Сьогодні ж я хочу поділитися з вами вельми цікавими подробицями середньовічного дитинства і розповісти, чому життя дитини було схоже на справжні тортури, через що небезпечними вважалися навіть звичайні дитячі колиски і, чи правда, що навіть король Франції панічно боявся різок?
Коли, на вашу думку, має закінчуватися дитинство? Може, відповідно до законодавства, у 18 років? Або, коли дитина завершує своє навчання в школі, наприклад? До речі, у деяких дитинство не закінчується і в 30, і в 40, і в 50 років, і це, до речі, не завжди погано! А от у Середньовіччі у місцевих дітлахів дитинство закінчувалося в 7 років. У цьому віці дитина вже вважалася маленьким "дорослим" і цілком могла приступати до роботи і ставати ще одним годувальником у сім'ї.
У бідних сім'ях дітей відправляли на навчання і роботу до місцевих ремісників. Причому працювали семирічки нарівні з дорослими, без жодних поблажок, а от платили їм значно менше. Що вже казати про Середньовіччя, якщо працюючі діти 7 років були нормою в Європі ще якихось три століття тому!
За часів бурхливого зростання промислового капіталізму, семирічних дітей змушували "пахати" по 12-14 годин на добу в душних приміщеннях. І ніякої тобі перерви на обід, мультиків, солодощів та ігор на свіжому повітрі! Отже, виповнилося тобі 7 років, все — дитинство скінчилося! Вставай і йди сам собі заробляти на хліб. Така філософія...
Але, до речі, і до 7 років діти не були пестунчиками долі та улюбленцями в сім'ї — вони вовсю працювали тільки вдома. 3-4-річні малюки займалися прибиранням, допомагали дорослим годувати худобу, мили посуд. П'ятирічки ж доглядали за молодшими і разом з дорослими працювали на полях. В ісландських сагах нерідко зустрічалися рядки про те, що навіть зовсім маленькі хлопчики вирушали мститися за своїх убитих батьків.
А ще, як це не жахливо прозвучить, але в 7 років діти вже вважалися продовжувачами роду. Ще пара років, і можна було офіційно одружуватися! Так у дівчаток "шлюбний" вік наставав у 12 років, а у хлопчиків — у 14. Втім, дівчаток зі знатного роду вже і в 7 років могли видати заміж.
Повну кримінальну відповідальність, аж до смертної кари, діти починали нести вже з 10-11 років. Ось таке от дитинство без дитинства. Недарма ж деякі французькі дослідники вважали, що сам термін "дитинство", у звичному нам розумінні, людство відкрило і усвідомило лише в епоху Нового часу. У Середні ж віки дитинству просто не було місця! Це пояснює і повну байдужість художників Середньовіччя, аж до 12 століття, до цієї теми.
Як писав історик Філіп Ар'єс, "перебування в сім'ї в якості дитини було надто коротким і надто незначним, щоб знайшовся час або причина для його запам'ятовування або пробудження почуттів щодо цього періоду".
У середньовічній Європі у простих людей ліжка з'явилися досить пізно — лише у 14-16 століттях, і довгий час бідняки спали покотом, а в більш заможних сім'ях, у яких все ж були ліжка, в одному ліжку всією великою сім'єю.
Наприклад, в ірландців це виглядало так: подалі від дверей, біля самої стіни, спала старша дочка, за нею всі інші дівчатка, посередині спали мати з батьком, далі сини, а на самому краю — старі або гості дому. Цікаво, що така манера спати протрималася практично до 20 століття.
До наших днів збереглися описи побуту бретонських фермерів 19 століття: "Вся сім'я та їхня прислуга спали в одному величезному ліжку, залишаючи в ньому місце навіть гостям". До речі, в одній з книг того часу, автор навіть описує, як влаштувати таке ліжко для кількох людей, щоб воно було аж 3 метри шириною!
А ще тоді спали напівсидячи, підклавши під спину подушки, тому що вважали, що в горизонтальному положенні можуть лежати тільки покійники.
Ну а в пізньому Середньовіччі в Британії і взагалі спали у шафах. У них було набагато тепліше, та й, зрештою, в шафі можна було усамітнитися і сховатися від зайвих, у тому числі, і дитячих очей. Втім, середньовічні батьки не надто старалися відгородити своїх дітей від зайвих видовищ. Так, наприклад, вони водили малюків на публічні страти і щиро вважали це заняття вкрай корисним, оскільки воно очищало від скверни.
Один венеціанець, перебуваючи в Лондоні наприкінці 14 століття, був просто вражений ставленням англійців до власних дітей. До 7-9 років дитина росла в сім'ї, поруч зі своїми батьками, а потім її відправляли на виховання в чужу сім'ю, незалежно від соціального і матеріального становища. Цей звичай був неймовірно популярний і поширений по всій Європі і зберігся чи не до 18 століття. Причому віддавати своїх дітей на виховання чужим людям було прийнято у всіх: і у бідняків, і у багатіїв. Ну а в обмін у сім'ю також приходила інша дитина, яку можна було активно експлуатувати.
По суті, рідна сім'я взагалі ніяк не брала участі в процесі соціалізації дитини. Вважалося, що в чужому домі вона буде поводитися краще, ніж у батьків. Ось що радив у 14 столітті один флорентійський купець: "Якщо у тебе є син, який ні на що не годиться, здай його купцеві, щоб той відправив його в далекі країни. Або сам відішли його до одного зі своїх близьких друзів. Нічого не вдієш: поки твій син залишається з тобою, він не знайде собі застосування в житті".
Аристократи віддавали своїх дітей на виховання заможній рідні. Городяни своє 7-річне чадо відправляли в навчання ремісникам. Бідним дітям доводилося ох як нелегко! В одному з листів хлопчик скаржився: "Всі задоволення, які я знав дитиною з 3 до 10 років, поки був під опікою моїх матері та батька, змінилися муками і болем".
Ну а що робити, якщо ви голодуєте? У Середньовіччі були виняткові спосби заробітку: дітей продавали або віддавали в рабство. Сьогодні це звучить воістину дико... Звісно, до такого способу вдавалися тільки в найкрайніших випадках — під час масового голоду, наприклад.
Як пише все той же історик Філіп Ар'єс, "вся справа в тому, що у сім'ї тоді не було емоційної функції. Це не означає, що в ній не було любові. Навпаки, з любов'ю зустрічаєшся дуже часто. Іноді після заручин, частіше після весілля, коли любов створювалася і підтримувалася спільним життям. Але підкреслимо: почуття між подружжям, між батьками і дітьми не були необхідними — не для існування, не для гармонії в ній. Якщо почуття все-таки з'являлося, це був лише додатковий плюс. Судячи з усього, рідкісний".
У Середньовіччі, в перші місяці життя, вмирало від чверті до третини всіх дітей. До 9 років і взагалі не доживало близько 40%. Як вважають дослідники, через це у батьків і була така дивна черствість по відношенню до маленьких дітей — вже надто багато вмирало. Люди не хотіли прив'язуватися до того, кого було так легко втратити.
Це пояснює і слова відомого Мішеля Монтеня: "Я втратив двох або трьох у грудному віці. Не те щоб я не шкодував про них, але не відчував цього гостро". Філіп Ар'єс писав: "Хтось міг переживати, але загальним правилом було не звертати на це надто великої уваги, адже скоро на її місці з'являлася інша. Дитина в якомусь сенсі залишалася анонімною".
Найчастішими причинами смерті дітей, судячи з "Житій Святих" і звітів коронерів, були задуха, опіки від окропу та утоплення. А знаєте, чому на першому місці задуха? Матері могли випадково задушити свою дитину уві сні.
У середньовічному посібнику з відпущення гріхів священнику рекомендувалося обов'язково запитувати у прихожанок: "Чи не задавила ти свою дитину уві сні?". Деякі єпископи так люто забороняли батькам брати немовлят у ліжко.
Серйозну загрозу для немовлят становили навіть дитячі колиски. Їх підвішували до стелі, і в результаті, через необережність або через дії няньки, яка могла надто сильно розгойдати колиску, або через її недогляд, немовлята часто випадали і розбивалися насмерть або залишалися інвалідами на все життя. Це теж був серйозний фактор дитячої смертності.
А от у знатних сім'ях, як стверджує монах-францисканець Бертольд Регенсбурзький в одній з проповідей, на дітей чекала інша небезпека: вони часто гинули від переїдання. Численні родички буквально пхали немовлят їжею в той час як бідняки вмирали від голоду.
З приводу смерті дитини, яка не досягла 7-річного віку, навіть не передбачалася жалоба. А от таке звичне нам захоплення і одержимість дітьми у матерів, на погляд дослідників, проявилося лише в епоху Відродження. Про це говорять численні портрети жінок з немовлятами, що стали популярними в цей час.
А ще бідних немовлят було прийнято ну дуже туго сповивати. Знамениті лікарі середніх віків запевняли, що в іншому випадку дитина буде неправильно розвиватися. А розпаковувати дитину слід було строго 3-4 рази на добу — не більше і не менше. І то, щоб протерти ганчіркою для гігієни, а потім знову туго сповити.
Це теж було причиною високої смертності немовлят. Лікар Альдобрандіні з Сієни в 1254 році в трактаті "Тілесний статут" рекомендував перед тим, як замотати дитину, обкласти її пелюстками троянд і натерти сіллю. Бо дитина в такому випадку набуде будь-якої форми подібно до воску.
Таке туге сповивання, та ще й з сіллю, було просто необхідне для майбутньої краси дитини. Вважалося, що досвідчена нянька, затягуючи пелюшку потугіше, буквально виліплювала з неї красеня! Також побутувала думка, що, якщо сповити дитину недостатньо туго, то її органи будуть вільно переміщатися всередині тіла, оскільки ще не встигли закріпитися, як належить, і можуть опинитися не на своїх місцях.
І, звичайно ж, я не можу не згадати найдієвіший і найпопулярніший у Середньовіччі метод виховання дітей — побиття різками. Так у 12 столітті лицар-хрестоносець Філіп Наваррський у творі "Чотири віки людини" радив: "Не слід виказувати дитині свою велику любов, бо вона від цього може загордитися і почати погано поводитися. А коли бачиш, що починає погано поводитися, потрібно її суворо покарати, посварити. А якщо вона і тоді не вгамується, слід її хльостати батогом. А якщо і це не діє, потрібно її помістити у в'язницю".
Вважалося, що тілесні покарання несуть виключно цілющу роль для маленької людини, оскільки відучують від поганих діянь. Був навіть день такий — 28 грудня, оголошений Днем Святих невинних. У це дивне свято батьки були зобов'язані бити власних дітей.
В результаті дітей, просто так, виховання заради, нещадно били аж до 20 століття. Не врятувалися від цієї напасті навіть королі. Наприклад, той самий король з "Трьох мушкетерів", Людовік XIII, часто в жаху прокидався по ночах, очікуючи ранкової порки, як у дитинстві. Коли у 8 років його коронували, перед цим так сильно висікли, що він заявив: "Краще я обійдуся без усіх цих почестей, аби мене не сікли більше".
Ось таке воно, дитинство, на середньовічний манер...
Примітка
Середньовіччя охоплювало понад тисячу років (приблизно V-XV століття) та величезні географічні регіони. Представлені у статті практики та ставлення до дітей могли значно відрізнятися залежно від часу, місця, соціального стану та культури. Стаття використовує узагальнення, які не відображають усієї складності та різноманітності історичного періоду.
Інформація ґрунтується на інтерпретаціях істориків (зокрема, Філіпа Ар'єса, чиї погляди були значно переосмислені у сучасній історіографії). Сучасні дослідники продовжують дебатувати щодо багатьох аспектів дитинства в Середньовіччі, зокрема щодо ступеня емоційного зв'язку між батьками та дітьми.
Стаття описує реалії, які кардинально відрізняються від сучасних норм моралі, прав дитини та виховних практик. Сьогоднішнє розуміння дитинства, батьківства, охорони здоров'я та соціальних стандартів є результатом століть еволюції.
Інформація в статті має виключно пізнавальний та історичний характер. Вона ні в якому разі не є рекомендацією до дії, порадою щодо виховання, медичних практик, безпеки дітей чи будь-яких інших аспектів сучасного життя. Будь-які згадані історичні практики (як-от тілесні покарання, дитяча праця у ранньому віці, торгівля дітьми тощо) є неприпустимими та злочинними у сучасному цивілізованому суспільстві і караються законом.
Стаття покликана розширити кругозір читача щодо історичних відмінностей у ставленні до дитинства, а не надати експертні поради чи вказівки для сьогодення.
