Це було давно. Один чоловік розбирав книжки. Треба було робити ремонт, ось і почав розбирати речі. Що викинути, що залишити, а що тимчасово перенести до іншої кімнати. Це була мамина квартира. Мама померла десять років тому через хворе серце. Квартиру здавали, а книжки не чіпали, усе залишалося на своїх місцях. Чисто, акуратно.
Але вирішили зробити ремонт і продати дорожче. Добудовувався будинок, потрібні були гроші на оздоблення. Розумний план: продати стару квартиру, швидше закінчити будинок, переїхати у будинок, а у свою квартиру відселити доньку. Вона вже доросла. Час жити окремо.
Цей чоловік багато працював і добре заробляв. Шлюб щасливий, чудова дружина, славні діти. Донька від першого шлюбу дружини, також розумниця і красуня, вчилася на археолога. Гарне життя. І про минуле не хочеться згадувати. Чого тільки не було за молодощів.
А в старій дитячій книжці про Тома Соєра лежить кілька купюр. І сама книжка захована далеко, за іншими книжками. І цей чоловік раптом відчув, що його наче вогнем обпекло. І подих перехопило. Він згадав.
Згадав, як випрошував, вимагав гроші в мами. Він тоді жив тут. Дуже багато років минуло, може, двадцять п'ять чи більше, — з того періоду, про який чоловік не хотів згадувати. І успішно не згадував! А тепер ось — усе постало перед очима.
Він вів безпутне, шалене життя. І вживав усяке, про що не хочеться говорити. Він не працював, тинявся по клубах, пропадав у друзів, їздив на море. Він крав, і в мами теж. Вона намагалася його напоумити. Вона благала. Плакала. Приховувала від сусідів і від родичів такий сором, — так вона це називала. І продовжувала любити й прощати.
Намагалася лікувати. Але він не хотів, йому просто так подобалося жити. А мама працювала на двох роботах. Отримувала копійки — тоді це було звичною справою. А він ці копійки вимагав або крав. Брав — так він це називав, а мама плакала.
І ось — сховала від нього. І забула, бо до лікарні потрапила. Поки там лежала, він усі цінні речі виніс. А до квартири запрошував дружків, звісно. Весело було!
...Потім усе змінилося. Якось він став на праведний шлях, як мама казала. Подорослішав. Дружків запроторили за ґрати, кілька людей пішли з життя. А він поступово втягнувся в нормальне життя, пішов вчитися на водія, мама грошей дала. Потім узявся за бізнес, зустрів старого шкільного друга, нормального. Почали торгувати лісом, столярними виробами...
Багато років минуло. Він мамі допомагав. Приходив часто — коли одружився. І мама до них приходила. Усе було добре, тільки мама постійно хворіла. І мала вигляд старенької, хоча років їй було небагато. Сива, змарніла, маленька бабуся. Хоча в неї ж було хороше життя. І хороший син, — вона сама так казала! І онуки, і невістка, і торти на свята, і навіть квіти!
...А з купюрами лежав ще аркушик паперу — зошитний, у клітинку. Маминим почерком написана молитва за сина. Щоб він урятувався. Щоб він став на правильний шлях. Щоб він позбувся поганого. Щоб він жив щасливо. Прості слова, материнська молитва...
І цей чоловік заплакав так, як на похороні не плакав. І відчув такий душевний біль, якого ніколи не відчував. Він раптом збагнув, що є невиправні речі.
Так, ти можеш виправитися. Ти можеш спокутувати свою провину. Навіть попросити вибачення. Почати нове життя! І тобі пробачать. Або скажуть, що та й прощати нема за що, забудьмо все. Не будемо згадувати! Адже зараз хороше життя. І погане залишилося позаду. Його наче й не було. І ми почали з чистої сторінки!
Але це неправда. Біль і страждання були. І були роки, сповнені страждань. Син отруїв життя матері, відібрав кілька років, завдав ран. Він забрав частину життя іншої людини. І геть неможливо повернути ці роки. Зробити їх щасливими, хоча б нормальними. Нічого не змінити.
І він плакав гірко, як у дитинстві, над старою книжкою про веселого Тома Соєра. Над купюрами, що давно вийшли з обігу. Над зошитовим аркушиком із немудрою щирою молитвою. Яка, можливо, його і врятувала. Бо не було вже іншого порятунку в слабкої, втомленої, замученої матері, яка ховала мізерні гроші — на хліб. І за квартиру заплатити...
Яку теж залишила синові, виходить. І ця квартира приносила гроші п'ятнадцять років... А на полиці була захована стара дитяча книжка, яку вони з мамою колись читали разом...
Ось це треба пам'ятати. Ми не повернемо іншій людині її життя. Можна покаятися, попросити вибачення, змінитися. Усе це можна і потрібно. Але виправити минуле неможливо. Перемотати фільм назад не вдасться. І треба пам'ятати про це завжди: ми забираємо в близького те, що не зможемо повернути.
І це не гроші. Це життя. І краще поберегти рідних. І зупинитися.
