Індія — це справжня країна контрастів. За кількістю населення вона за останні кілька років випередила Китай. Також вона увійшла до лідерів світової економіки, обійшовши в цих перегонах Велику Британію та Францію. Туристи юрбами їдуть до Індії за ласкавим морем і сонцем, дзеном та екзотичною їжею. Але попри це, сотні мільйонів місцевих жителів перебувають за межею бідності без можливості вирватися зі злиднів. Вони нерідко зазнають дискримінації, а особливо в сільській місцевості — приниження та навіть фізичного насильства. І все це чинять їхні співвітчизники, яким пощастило народитися в сім'ї з вищої касти. А все тому, що, попри XXI століття, бідність і багатство в Індії передаються у спадок. Кастова система досі сильно впливає на життя індійців — особливо в питаннях шлюбу, ритуалів та соціальних відносин.
Касти — це своєрідний соціальний феномен, який поділив людей на певні групи. Зараз в Індії їх понад 3 000, що, своєю чергою, складаються з 25 000 підкаст. Приналежність людини до тієї чи іншої касти визначається походженням, тобто новонароджений індієць успадковує статус батька. Також приналежність до касти позначається на прізвищі та, історично, на роді діяльності, оскільки кожна каста традиційно пов'язана з певною професією. Вважалося, що це дозволяє передавати навички з покоління в покоління.
Касти мають нерівний статус, тому укладати шлюб молоді люди традиційно можуть тільки в межах своєї групи. Міжкастові шлюби, особливо в селах, суспільство не схвалює, а якщо вони й трапляються, то часто закінчуються трагічно. Навіть харчування в кастах може відрізнятися. Існує стереотип, що представники вищих каст є суворими вегетаріанцями, а нижчих — можуть їсти м'ясо. Насправді все складніше: наприклад, брахмани в Бенгалії традиційно їдять рибу, а воїни-кшатрії історично вживали м'ясо. Водночас багато представників нижчих каст також є вегетаріанцями з релігійних міркувань.
Умовно всі касти можна об'єднати в чотири варни (іноді виділяють ще п'яту). Індуїсти вірять, що кожна з каст бере свій початок від бога-творця — Брахми. Вважається, що всі люди походять із різних частин його тіла. З голови і вуст походять брахмани — вищий стан в Індії. Ці люди займаються духовною та інтелектуальною працею, зазвичай це священники, політики та вчені. Кастою нижче стоять воїни, які походять із рук Брахми. Зі стегон походить третя каста, що займається торгівлею та ремеслом. Найнижча каста походить зі стіп Брахми. Це ті люди, що обслуговують вищі касти та займаються сільським господарством.
На самому дні системи перебувають так звані недоторканні (щось на кшталт п'ятої касти) — це ті люди, предки яких виконували найбруднішу роботу: працювали з трупами тварин і людей, були катами. Вони вважаються нечистими, тому фізично торкатися цих людей відмовляються всі. Їм також заборонено їсти з іншими зі спільного посуду, користуватися спільними колодязями, заходити в храми та ходити вулицями інших каст.
Але така жорстка система існувала не завжди. Близько 3000 років тому на територію стародавньої Індії почали прибувати індоарійські племена з регіонів сучасного Ірану та Центральної Азії. Це був тривалий процес міграції та культурного змішування. Згодом для організації суспільства та розподілу праці почала формуватися система «варн» (станів), яка лягла в основу майбутньої кастової ієрархії. Новоприбулі еліти сформували стани священників (брахманів) та воїнів (кшатріїв), а інші групи, включно з місцевим населенням, посіли ніші ремісників, торговців та землеробів.
До XIX століття кастова система була гнучкішою, а ієрархія між багатьма групами — умовною. Ситуація докорінно змінилася, коли півострів опинився під владою Британської імперії. Нові колонізатори, щоб спростити управління колонією, провели перепис населення, порахували всі касти й чітко визначили статус кожної з них. У результаті ця гнучка соціальна структура «зацементувалася», а прірва між верхами і низами стала величезною.
Колонізатори також розуміли, що управляти такою великою колонією можуть тільки ті, хто сам перебуває в цій системі й розуміє деталі. Основою британського правління стали духівництво та еліти, оскільки їх вважали розумними і здібними. В обмін на лояльність до колонізаторів вищі касти отримували почесні посади. З армією британці вигадали теорію «войовничих рас» (наприклад, сикхів чи гуркхів), яких активно рекрутували, тоді як багатьом нижчим кастам узагалі забороняли брати до рук зброю, побоюючись бунту.
Цікавим є ще й такий момент. Наприкінці XIX — на початку XX століття у світі ширилася ідея про расову перевагу. Британці, звісно, слідували моді й осторонь не залишилися. У переписі населення, організованому британцями, індійцям обов'язково потрібно було вказувати віросповідання і касту. Однак, на відміну від інших колоній, ідея расової переваги в Індії трансформувалася. Замість того щоб ділити людей на «білих» і «кольорових», британці використали псевдонаукові расові теорії для обґрунтування та посилення кастової ієрархії. Вони почали трактувати вищі касти як нащадків «чистих аріїв», а нижчі — як представників «нижчих рас». Саме тому вони так жорстко засуджували міжкастові шлюби — щоб не відбувалося «змішування крові», що дуже нагадує ідеї, які пізніше були використані в нацистській Німеччині.
Щоб спростити управління колонією, у нижчих каст вилучили всю можливу зброю та приватні землі, передавши більшість ресурсів вищим кастам. Тому 80% сільськогосподарських земель належить 10% найбагатшого населення Індії.
Окремим трагічним наслідком британського трактування місцевих традицій став сумнозвісний «Закон про злочинні племена». Логіка колонізаторів була простою і водночас жахливою: вони бачили, що в Індії ремесло передається від батька до сина (син тесляра стає теслярем, а син коваля — ковалем). Тому вони дійшли хибного висновку, що дрібні крадіжки чи кочовий спосіб життя окремих груп — це теж своєрідна «кастова професія», яка передається у спадок. На підставі цього закону цілі спільноти були офіційно затавровані як «злочинці від народження». Це означало, що чоловіки, жінки й діти з таких племен автоматично вважалися потенційно небезпечними, підлягали суворому поліційному нагляду та примусовій праці лише через своє походження, а не через реальні провини.
Після всього цього в Індії не міг не виникнути визвольний рух проти Британії. Одним з його лідерів був борець за свободу — Махатма Ганді. Сам він народився в сім'ї з касти торговців. Його позиція щодо каст була складною: він боровся проти «недоторканності», називаючи цих людей «харіжданами» (дітьми Бога), але при цьому вважав систему варн корисною для суспільства як гармонійний розподіл праці. Однак ключовою фігурою в боротьбі за права нижчих каст став доктор Бхімрао Амбедкар — виходець із «недоторканних», який став видатним юристом і головним архітектором Конституції Індії.
Саме завдяки зусиллям Амбедкара у 1950 році була ухвалена конституція, яка офіційно скасувала «недоторканність» та заборонила будь-яку форму дискримінації. Але все це було тільки на папері. Насправді ж викорінити звичні суспільні настанови виявилося неможливим, і знущання з людей тривають досі.
Недоторканних понад 200 млн, і багато з них у XXI столітті продовжують терпіти дискримінацію. Хоча побиття і вбивства недоторканних представниками вищих каст часто залишаються безкарними, ситуація не така однозначна, як може здатися. З одного боку, на побутовому рівні дискримінація досі сильна, особливо в селах. З іншого боку, уряд Індії впровадив одну з наймасштабніших у світі програм позитивної дискримінації: значна частина місць в університетах, парламенті та на державній службі зарезервована саме для них. Проте соціальна стигма і бідність залишаються величезною проблемою.
