Наші погляди на людську природу впливають майже на все, що відбувається в нашому суспільстві. Кого лікувати, а кого ігнорувати? Кого захищати, а кого переслідувати? І, мабуть, найшкідливіше переконання — "виживає найсильніший".
Цей підхід загалом передбачає перевагу найсильніших, найбільших і найзліших, — це трагічне непорозуміння. Дарвін та інші біологи говорили лише про придатність до того, щоб залишити потомство. Вони й гадки не мали, що люди почнуть тлумачити цю ідею набагато ширше.
Що ж стосується придатності до розмноження, то дослідження неодноразово показували, що ключ до найбільших життєвих успіхів — це доброзичливість. Квіткові рослини швидко поширилися по всій планеті завдяки тому, що приваблювали тварин для запилення. Губанчики легко проникають між зубами значно більших хижаків, які дозволяють їм з'їдати зубних паразитів.
Наскільки важлива доброзичливість, можна побачити навіть на прикладі наших найближчих родичів-приматів — бонобо та шимпанзе.
У шимпанзе альфа-самець, здобуваючи владу, змушує інших членів групи цілувати свої яєчка, визнаючи повне підкорення. Битви між самцями можуть бути смертельними. Альфа-самець використовує свою силу, щоб монополізувати доступ до самиць і залишити більше потомства, ніж інші самці.
Бонобо живуть інакше. У жодній групі бонобо ніколи не спостерігалося альфа-самців. Самки, які менші за самців, утворюють коаліцію, щоб завадити будь-якому бонобо домінувати в групі. Самець, який вдається до сили, щоб досягти свого, зустріне об'єднання самиць, яке він не зможе подолати, і вони відмовляться від спаровування з ним. Агресія самців не приносить користі, тому бонобо ніколи не вбивають один одного.
Якщо поглянути на біологічне виживання, то хто має більші репродуктивні успіхи — альфа-шимпанзе чи доброзичливіші самці бонобо? Виявляється, найуспішніші самці бонобо залишають більше потомства, ніж навіть найбільш деспотичні шимпанзе.
Друзі, яких ви не знаєте
Доброзичливість у природі допомагає нам зрозуміти власну сутність. За останні 100 тисяч років наш вид, Homo sapiens, співіснував принаймні з чотирма іншими видами людей.
Серед них були неандертальці з таким же великим мозком і такою ж сильною статурою, як і у нас. У них були культура й технології, які могли конкурувати з нашими, але це не врятувало їх від зникнення. Якщо великий мозок і культура не гарантують виживання, то чому саме ми стали останніми людьми?
Наш успіх був досягнутий завдяки новій соціальній категорії — чужак у групі. Бонобо й шимпанзе розрізняють тих, хто належить чи не належить до їхньої групи, на основі знайомства. До незнайомців шимпанзе ставляться негативно, а бонобо — позитивно, але жоден із цих видів не має групової ідентичності. Лише ми маємо спільні сигнали, які використовуємо, щоб визначити, чи належить хтось до нашої групи.
У доісторичні часи це могла бути спільна мова, технологія чи одяг. Сьогодні ці сигнали є низкою довільних, культурно обумовлених ознак, таких як бейсболка, колір шкіри чи акцент.
Жодна інша тварина не визнає незнайомців у межах групи. Це унікально для нашого виду. Нас оточують незнайомі люди, але ми не просто терпимі до них — ми активно допомагаємо одне одному. Саме ця доброзичливість спонукає нас вчиняти добрі вчинки — як великі (наприклад, пожертвувати орган), так і маленькі (наприклад, допомогти комусь перейти вулицю).
Ця нова категорія «чужаків усередині групи», ймовірно, з'явилася у нашого виду в середньому палеоліті, понад 80 тисяч років тому, і саме завдяки цьому виникли більші й густонаселеніші спільноти.
Новатори об'єднали зусилля, і потенціал технологічних інновацій різко зріс. Завдяки досконалішим інструментам ми змогли освоїти різні середовища. Коли соціальна логіка змінилася, наша унікальна форма доброзичливості дала нам величезну перевагу над іншими людськими істотами.
Темна сторона доброзичливості
На жаль, наша посилена доброзичливість породила нову форму агресії. Члени групи могли взаємодіяти один з одним, і зв'язки між ними були настільки міцними, що вони відчували себе родиною. Разом із цією новою турботою про своє оточення прийшла готовність люто захищати його від загроз ззовні.
Соціологи традиційно називали це упередженням щодо чужих груп. Проте наше іноді жахливе ставлення до чужих груп не можна пояснити просто негативним ставленням до них. З одного боку, ми можемо приймати незнайомців до своєї групи, але з іншого — можемо відмовляти в людяності тим, хто, на нашу думку, загрожує нашій групі чи її ідентичності.
Ця сліпота — набагато темніша сила, ніж упередження. Це дегуманізація, деперсоніфікація. Коли ми розглядаємо оточуючих не як повноцінних людей, ми морально виключаємо їх. Наше співчуття звужується й зосереджується лише на тих, хто схожий на нас.
Схильність до дегуманізації серед людей може відрізнятися, на її ступінь впливає рівень соціалізації. Але загалом будь-який людський мозок здатний до цього.
Любов — контактний вид спорту
Якщо наша доброта є також джерелом жорстокості, то як підтримувати доброзичливість, стримуючи темні сторони? Розірвати зачароване коло дегуманізації дозволяє просте рішення, і ми знаємо, що воно працює.
Дружба — це міст між двома групами. Усунувши відчуття загрози хоча б на короткий час, можна створити інший тип зворотного зв'язку, який можна назвати взаємною гуманізацією.
Наприклад, люди менш схильні дегуманізувати геїв, якщо виявиться, що в них є спільні друзі в соціальних мережах. Ізраїльські й палестинські підлітки, які провели разом три тижні в таборі, побачили одне одного з іншого боку — як друзів — і зізналися, що почали відчувати більш позитивні емоції щодо іншої групи загалом.
У часи соціального дистанціювання, коли важко підтримувати старі дружби, а зав'язати нові майже неможливо, ми все одно можемо зменшити схильність до дегуманізації.
Одне дослідження показало, що в людей зароджується співчуття до однієї з найбільш дегуманізованих груп — бездомних, — коли вони просто уявляють собі позитивний контакт із ними. Навіть використання гуманізуючих слів для опису людей іншої групи може спонукати до налагодження контакту.
Саме зараз, як ніколи раніше, у нас є шанс стати чимось новим. Один із найважливіших уроків, які ми засвоїли за останні 100 тисяч років, полягає в тому, що життя слід вимірювати не тим, скількох ворогів ви перемогли, а тим, скількох друзів ви здобули.
