Якщо здається, що ви застрягли і довго перебуваєте в одній точці, — отже внутрішньо зростаєте

Іноді життя ніби натискає на невидиму паузу, зменшуючи звичну швидкість і позбавляючи нас відчуття контролю. Усе починає відбуватися, мов уві сні, плани розсипаються піском крізь пальці, потрібне не приходить, а всередині наростає глуха, ниюча втома від нескінченного очікування.

У такі періоди легко запанікувати й вирішити, що ми безнадійно застрягли в глухому куті, хоча життя може просто уповільнювати нас, даючи час нарешті почути власне дихання й помітити красу, яка в безперервній гонитві зливалася в одну сіру пляму.

Терпіння в такі моменти часто плутають із безвольною покорою, зі звичкою все терпіти мовчки, не піднімаючи очей і не ставлячи запитань. Але терпіння не має нічого спільного ні з приниженням людини, ні з відмовою від власної гідності, і тим паче — з компромісом зі злом. У ньому немає слабкості. Це тиха мужність тримати спину рівно, навіть коли шквальний вітер обставин збиває з ніг і намагається притиснути обличчям до землі.

У контакті з собою людина не розчиняється у роздратуванні й страху, не дозволяє зовнішнім подіям зруйнувати внутрішній порядок і продовжує дихати рівно навіть тоді, коли життя ніби спеціально виводить з рівноваги.

Найболючіша, але чесна перевірка настає, коли доводиться йти до мети в повній темряві, наосліп, продираючись крізь сумніви й липкий страх, які поступово вчать довіряти не очам, а серцю. Коли шлях перестає бути прямим і зрозумілим, а рух уперед вимагає не зусиль, а довіри до життя й готовності йти в його темпі. Тоді це стає внутрішньою зрілістю, яка дозволяє не поспішати, не ламати хід долі й приймати, що кожне уповільнення й кожна пауза мають свій сенс, формуючи людину зсередини й готуючи до того, до чого вона не була готова.

Але найскладніше (або найтонше) з усього — зберігати радісний дух, проживаючи періоди, наповнені сумом. Не заперечуючи біль і не вдаючи силу, а бережно утримуючи всередині світло, яке допомагає не зачерствіти, не замкнутися й не втратити живий зв'язок із життям.

Якщо раптом вам зараз здається, що ви застрягли і занадто довго перебуваєте в одній точці, спробуйте не поспішати з висновками. Іноді життя просто просить нас трохи побути в тиші, не втікаючи й не доводячи, а проживаючи те, що є. Зараз воно не забирає сили, а збирає їх усередині, допомагаючи зберегти лагідність до себе й довіру до шляху, навіть якщо за густим туманом поки що не видно наступного кроку.