Жінка насолоджується вільним часом вдома, позбувшись провини за порожній стіл та обов'язку постійно годувати гостей.

Моя мама усе життя на свята накриває стіл. Так, щоб усі наїлися, забрали з собою, а те що не забрали довелося доїдати ще три дні. Інакше це не свято.

Коли я тільки почала жити сама, у доросле життя за мною потягнулися домашні звички.

Кожного, хто зайшов у дім, треба нагодувати. Якщо відмовляється — переконати й усе одно нагодувати. Якщо стороння людина прийшла у справі — можна не годувати. Але чаю з печивом запропонувати треба. Про свята й говорити не варто: не менше трьох салатів, стільки ж закусок, бажано дві гарячі страви й два десерти. Це дуже скромний стіл — так, посидіти без причини. На Новий рік множимо все на три.

Я жила так кілька років і навіть не могла зрозуміти, чому в мені накопичується роздратування. Але врешті-решт зрозуміла. І тоді стало легше.

Щедрий дім

Певний час друзі ходили до мене їсти. У перші роки самостійного життя мало хто вміє готувати, а грошей на те, щоб постійно харчуватися в закладах, ще немає. Тарілка супу — це ж зовсім небагато. Для мене це копійки, а людина сита.

Мені не було шкода тарілки супу — мені й зараз її не шкода.

Але врешті-решт мені стало шкода себе. Я просто втомилася бути господинею для всіх без розбору і постійно готувати. Так, я готувала насамперед для себе — але свою каструлю супу я їла б чотири дні, а пара друзів, що забігли на обід, скоротять цей термін до двох днів. Потім знову до плити.

Прокляття святкового столу

Свята я досить швидко зненавиділа. Спочатку тягаєшся по магазинах, несеш важкі сумки. Кілька годин, а то й кілька днів готуєш. Потім накриваєш стіл і з задоволенням дивишся, як гості їдять.

Потім засинаєш у кутку — бо втомилася. Нічого, коли настане час прибирати й мити посуд, обов'язково розбудять.

Кафе зачинене, кухар утомився

Я не знала, що з цим робити. Тому просто перестала кликати гостей. Ми зустрічалися в ресторанах, ходили гуляти або в гості до когось іншого — і там готував також хтось інший.

Через кілька років я зрозуміла: я буду рада знову приймати друзів у себе — але годувати їх більше не буду.

Це виявилося досить просто.

Кажеш: «Якщо хочете пити чай, захопіть печиво», «Їжі в мене немає, можемо замовити доставку», «Несіть кожен по одній страві, так і зберемо стіл».

Чудово працює. До того ж й друзі до цього часу вже подорослішали й почали розуміти, що їдальня закрилася не без причини.

Я рада бачити приятелів у себе вдома — але в мене більше немає потреби їх годувати. І це усвідомлення дуже спростило мені життя. І позбавило втоми й дратівливості від самої лише думки про свято.

Я не перестала готувати зовсім, але тепер роблю це за бажанням, а не з почуття обов'язку.

І найголовніше: коли люди йдуть до мене в гості, вони йдуть, щоб поспілкуватися, а не мовчки жувати.