Картина здається дивною: дерев’яний вітрильник місяцями перебуває в морі, свіжа їжа давно закінчилася, екіпаж їсть галети та солонину, а навколо — тисячі кілометрів води. Чому було просто не закинути вудку й не наловити свіжої риби?
Можна почути розповіді, що риби в океані майже немає або що вона була отруйною. Насправді моряки рибу ловили. Наприклад, про плавання Джеймса Кука відомо, що екіпаж Endeavour у морі ловив рибу й стріляв птахів. В історії британського флоту також трапляються відомості про використання рибальських снастей.
Але перетворити випадкову риболовлю на надійний спосіб прогодувати кілька десятків, а іноді й сотні людей було зовсім іншою справою.
Відкритий океан — не величезний рибний ставок
Найочевидніша помилка — уявляти, ніби під кожним кораблем постійно плавають величезні косяки.
Риба розподілена по океану вкрай нерівномірно. Особливо продуктивні прибережні райони, шельфи, зони підйому багатої на поживні речовини води. У відкритому океані корабель міг довго йти, не зустрічаючи відповідного скупчення великої риби. Найбідніші води займають приблизно п’яту частину океану.
Навіть якщо матрос витягував кілька рибин, для великого екіпажу це практично нічого не змінювало.
Учасник експедиції Магеллана записав, як в океані великі риби ганяли зграї летючих риб — «дуже смачних». А коли кораблі перетинали Тихий океан, команда понад три місяці їла розмочену шкіру, тирсу та щурів. І навіть щурів на всіх не вистачало.
Вітрильник при цьому не можна було просто зупинити. Якщо вітер дозволяв рухатися в потрібному напрямку, капітану було невигідно втрачати години заради непередбачуваного улову. Моряки могли використовувати снасті за можливості, але продовольчу систему корабля на такій випадковості побудувати було неможливо.
І все ж свіжий улов цінувався. У британському флоті це навіть записали в правила: військові кораблі постачали рибальськими снастями, і там, де водилася риба, капітан міг відправити людей рибалити. Улов передусім роздавали хворим, а залишок — по черзі всім іншим.
На корабель завантажували їжу, якої гарантовано вистачить на подорож
Основна проблема мореплавців полягала не стільки у відсутності їжі, скільки в її збереженні.
Холодильників не існувало. Тому перед тривалим плаванням трюми заповнювали продуктами, здатними зберігатися місяцями: корабельними сухарями, солоною яловичиною та свининою, сушеними бобовими, сиром і солоною рибою. У британському флоті саме такі продукти становили основу раціону.
Французький флот діяв подібним чином. Більш того, морські норми XVII століття детально визначали видачу м’яса, риби та бобових. Згідно з французьким морським ордонансом 1689 року, передбачалися навіть окремі «рибні» прийоми їжі — але йшлося про заздалегідь заготовлену тріску, а не про надію впіймати обід за бортом. Причому солона риба зберігалася гірше за всі соління, а в тропіках тріску за тим самим ордонансом замінювали сиром.
Іноді на судна брали живих тварин. Це могли бути кури, вівці або велика рогата худоба, яких поступово використовували як джерело свіжого м’яса.
А при заході в порт запаси намагалися поповнювати свіжими продуктами. Під час експедиції Кука на борт потрапляли банани, кокоси, риба, молюски, черепахи та інші продукти.
Пояснення що «риба спричиняє зневоднення» — сумнівне
Іноді можна почути пояснення: нібито моряки уникали риби тому, що білкова їжа потребує величезної кількості прісної води для перетравлення і людина швидше загине від зневоднення. Це сильне перебільшення.
Схоже, ця ідея виросла з розрахунків рятувальних пайків середини минулого століття — для військових у пустелі чи в морі, коли не вистачає ні води, ні їжі. Пізніше вчені зазначали, що переносити такий розрахунок на звичайне харчування, коли води та їжі вистачає, немає підстав: це так і залишилося припущенням.
Тому у відкритому океані свіжа риба для голодного моряка була цінним доповненням до раціону. Неприємності траплялися біля тропічних рифів: риба там іноді виявлялася отруйною, навіть якщо виглядала звичайною — так у 1774 році отруїлися офіцери Кука.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!