—Максим, відійди від нього! — переляканий жіночий вигук змусив мене обернутися мимоволі, передає Ukr.Media.
Картина побаченого вразила.
Маленький карапуз радісно шарпав за ошалевшую від нахабства морду величезного здичавілого пса з опалим боками, на яких можна було розгледіти ребра і численні репьи, пристали напевно ще в цуценячому віці.
Я розгублено озирнувся, шукаючи очима якусь палицю потужніший.
Люта морда пса і усміхнений, нетямущий ще, карапуз чотирьох років, — такий мікс зробить героєм кого завгодно.
Малюк тим часом щось лопотал досить, не звертаючи уваги на скуту страхом мати, яка, тримаючись за серце, боялася навіть ворухнутися.
Я зробив кілька обережних кроків, але Пес вишкірився на мене.
Малюк тут же скористався моментом і спробував засунути свою дрібну мавпячу руку прямо хижакові в пащу. Той аж поперхнувся і знову спантеличено втупився на Дрібного.
-Пайдес до нас скулить? — долинуло до мене, -Сматли який ти глязний, будимо разом у ванні плавати! Пайдес, сабацька? А?
Пес оторопіло дивився на Малюка і раптом я побачив, що його морда змінилася. Він раптом відскочив убік, квапливо що вхопив зубами під старою залізобетонної трубою, де видимо жив і підбіг назад до малюка, поклавши перед ним.
Але час, ці секунди, втрачені псом, не пройшли даром. Ми одночасно з жінкою підскочили до Карапузові і схопивши його, стали між ним і Псом.
Той злякано витріщався на нас синіми, як небо очима. А потім показав кудись пальчиком.
Ми обернулися і побачили те, що змусило нас почервоніти... Машущий хвостом пес у реп'яхах досить стояв перед білою полуобглоданной кісткою, яку він приніс Малюкові.
-Мама, це він мені приніс! — досить залопотів малюк...
Пройшло близько року і ця Історія вже майже забулася, коли біля магазину я побачив такого ж пса, тільки холенного і в нашийнику.
Дуже вже був схожий на того волоцюгу. Теж дворових кровей, чорний, з білою грудьми і таким же сердечком білим на лобі. Дивно, чому доля двох однакових собак була така байдужа до одного, все віддавши іншому?...
Як склалося життя того волоцюги, не замерз цієї холодної зими?... Мені раптом стало соромно перед тією собакою...
Я вже йшов, коли почув радісний знайомий голос:
-Гей, Шалик, ми сосиску і тобі одну купили, улааа!!!
Мої очі зіткнулися з жіночими. Там була жила Доброта і я посміхнувся.
Сонце в цей момент вийшло з-за хмар співзвучно з настроєм Трьох Людей і Одного Щасливого Пса, якого Полюбили.
