1. Довговухий тушканчик - гризун родини Тушканчикових, найрідкісніший і маловивчений вид. Вид був вперше описаний у 1890 році, за екземплярами, отриманими з Китаю. Наступна згадка про довговухого тушканчика в Китаї датується вже 1923 роком. На території Монголії виявлений у 1954-му, і лише в 1974-1976 роках, в рамках радянсько-монгольських наукових експедицій у пустелі Гобі, були зібрані перші дані з біології та екології виду. Потім ці дані були доповнені німецькими та англійськими дослідниками. Дослідникам мало відомо про цю тварину: вважається, що їх чисельність дуже низька; крім того, вченим заважає нічний спосіб життя тушканчика, а також сувора і спекотна територія, на якій він водиться, інформує Ukr.Media.
2. Отже, довговухий тушканчик зустрічається в пустелях Монголії і Китаю, веде нічний спосіб життя. Вдень він живе в глибоких норах, а вночі вибирається на поверхню в пошуках їжі: в основному тушканчик ласує комахами.
3. Візитна картка тушканчиків - не біг, а знамениті стрибки. Саме так пересуваються ці звірки, розвиваючи значну швидкість, коли з'являється небезпека. Додатковою опорою тушканчикам служить хвіст, він же виконує роль керма і балансира під час стрімкого бігу. У тушканчика довгий хвіст, довгі також задні ноги для пересування стрибками і дуже великі вуха. Його називають вухатою твариною на планеті. Довжина тіла цієї істоти - до 9 сантиметрів, довжина вух - близько 5-6 сантиметрів. Таких неймовірних пропорцій не зустріти більше ніде.
4. А чому, власне, природа нагородила тушканчика такими вухами? Швидше за все, причини дві: перша - це необхідність полювати на вкрай дрібну живність, рух якої необхідно відстежити в ночі. А друга - це можливість здійснювати тепловідвід в дуже жарких умовах.
5. Довговухий тушканчик - справді рідкісний звір. Він занесений в Червону книгу Монголії і до Червоної книги Всесвітнього союзу охорони природи.
