Осиротіле при народженні кошеня після свого чудесного порятунку підросло і навчилося посміхатися. Кошеняті дали ім'я Розаліта.

Кошеняті-дівчинці було буквально кілька годин, коли вона потрапила в притулок в Каліфорнії. Вона була холодною на дотик, тому зоозахисник Кріс відразу поклав їй грілку. Поступово дівчинка прийшла до тями, інформує Ukr.Media.

Їй відчайдушно потрібна була цілодобова турбота, а час стікав. Кріс зв'язався з Ханною Шоу, засновницею організації Orphan Kitten Club. Ханна стрибнула у свою машину і поїхала за кошеням в місто, нікуди не звертаючи.

«Такі маленькі кошенята не вміють регулювати власну температуру тіла, у них ще немає відповідного рефлексу, — пояснює Ханна. — Єдине, що вони можуть в цьому віці, це рухатися в бік тепла».

Вона дала їй ім'я Розаліта.

У грудях слабкої дівчинки палало серце воїна — всі відразу це зрозуміли. Свою першу ніч Розаліта провела в інкубаторі, до того моменту вона була вже чистою і з повним животиком.

Ханна стежила за динамікою її ваги, щоб забезпечити дитині повноцінний ріст. Першу добу було особливо складно, оскільки кошеняті потрібно було харчування через трубочку кожні 2 години. Зрештою, Розаліта відновила сили і змогла самостійно їсти через шприц і соску.

Приблизно у двотижневому віці вона відкрила очі й оглянула навколишній світ.

Осиротіле при народженні кошеня після свого чудесного порятунку підросло і навчилося посміхатися. Кошеняті дали ім'я Розаліта.

Через тиждень Розаліта вибралася з теплого, затишного інкубатора і проявила авантюрну сторону свого характеру.

Ханна заохочувала її короткі прогулянки й дослідження. «Вона отримує масу вражень, час від часу попискуючи і пирхаючи».

Її зір, слух і координація розвинулися швидко. Починаючи з 3-4 тижнів вона вже реагувала на звук і взаємодіяла з навколишнім світом.

«Є незначні затримки розвитку, але це в порядку речей. Ми нікуди не поспішаємо і ще встигнемо зрости», — додає Вона.

Розаліта залишила свій інкубатор і переїхала в комфортну дитячу кімнату.

Всі у притулку її дуже люблять, особливо прийомний тато Ендрю Мартілла, який має слабкість до кішок. «В манежі з Розалітою я провів безмежну кількість часу», — каже чоловік.

Розаліта любить закопатися в футболку Ендрю і помріяти, пригрівшись в його руках.

«Здається, бути ще милішою просто неможливо, але...»

Розаліта вміє складати губи в лукаву посмішку, робить це постійно і прекрасно розуміє, як привернути цим увагу людей.