Котики — одні з найчарівніших і настільки улюблених людиною тварин, що найчастіше через свої якості та ауру таємничості саме вони стають головними героями цитат та афоризмів великих авторів, інформує Ukr.Media.
Поет Йосип Бродський говорив, що "естетика — мати етики", і при цьому якось у розмові зазначав, що кішки — це єдині тварини, які не мають жодного некрасивого руху. А Дженні де Вріс, наприклад, називав пухнастиків ангелами з вусами. Що ще говорили великі люди про вусатих та смугастих?
Йосип Бродський про непідробне щастя котів
"Я раптом зрозумів: я — кіт. Кіт, який з'їв рибу. Якби хтось звернувся до мене в той момент, я б муркнув. Я був абсолютно, звіряче щасливий".
Поет Йосип Бродський був настільки небайдужим до кішок, що іноді порівнював із ними відомих людей: наприклад, знаходив щось котяче в міміці Петра I. З котом Бродський ділив уже знамениті "півтори кімнати" у комуналці батьків. Живучи з кішкою Марусею, Йосип Бродський згадував, що вона чинила на нього величезний вплив. Так, у нього в дитинстві навіть з'явилася схильність розтягувати на котячий манер деякі слова. Поет вважав пухнастих істот щирими у вияві своїх емоцій, адже вони щиросердні і не вміють прикидатися.
Після переїзду до Америки у Бродського з'явилося два супутники життя: дружина Марія та кіт Міссісіпі. Бродський був настільки нерозлучний з Міссісіпі, що дружина, кличучи на обід чоловіків, говорила: "Ей, коти, ідіть сюди!". Обидва миттєво реагували.
Любов до котів Бродського не обійшлася і без містики. Поет пообіцяв одному своєму другу повернутися після смерті в образі кота. Після похорону поета до приятеля Бродського справді прийшов рудий кіт. Він пожив кілька днів у приголомшеного сусіда і, не попрощавшись, зник.
Жуль Верн про те, чого нас вчать кішки
"Кішки приходять у ваш дім, щоб навчити вас кохання, вони йдуть, щоб навчити вас втраті".
Французький письменник, класик пригодницької літератури, впевнений: коти навчають людину безумовної любові. Адже в жодній істоті немає більше почуттів, ніж у цих пухнастиках, які без вагань віддадуть своє життя без найменших коливань, наскільки великим би не був супротивник. Такою буває самовіддана любов тварини, і нам є чому тут повчитися.
А згадайте, скільки випадків описано, коли кішка слідує за господарями багато сотень, а то й тисячі кілометрів і невідомим нам чином знаходить їх. Слідує, навіть не знаючи, чи потрібна вона цим людям.
Однак рано чи пізно вихованець помирає. Заводячи тварину, ми беремо відповідальність і за його життя, і за його смерть. Це досвід не з простих, але він робить нас тими, хто ми є. Навчає розуміти, що ті, кого ми так сильно любимо, залишать нас. Життя кінцеве, і радіти йому, незважаючи на те, що воно закінчиться, — вибір, який ми, люди, робимо. Тварини допомагають нам прийняти це.
Жан Кокто про чисте сумління кішки та душу будинку
"Я люблю свою кішку, тому що люблю свій будинок. Згодом вона стає його зримою душею".
Французький автор Жан Кокто вважав, що у кішках є щось містичне: вони розуміють значно більше за багатьох людей, оскільки бачать звичайні речі в дещо іншому світлі. Усіх, хто так чи інакше поділяв це переконання, письменник запрошував до заснованого ним "Клубу друзів котів". Спеціально для цього клубу письменник намалював емблему та зробив значки. Є відомості, що любов до вусатих Кокто доходила до жартівливого поклоніння: деякі сучасники говорили, що улюблена кішка письменника носила нашийник із написом "Кокто належить мені". Він писав кішкам вірші, зображував їх на кераміці, малював на стінах церков і вважав цих тварин справжньою душею будинку.
