Як одне неправильне дослідження може зламати життя та психіку тисячам собак? Та запросто! Ось вам живий та барвистий приклад — «теорія домінування» у вовків, інформує Ukr.Media.
Ми з дитинства знаємо, що всередині зграї сірих хижаків панує жорстка ієрархія. Але це знання має таке саме відношення до вовків, як міфи про супергероїв! Смішно, але від дійсності дуже далеко!
Теорія домінування серед вовків полягає в вивченні поведінки зграї у неволі. Вчені сиділи біля вольєрів у зоопарках і записували свої спостереження — як звірі ставляться один до одного. Так виділили різноманітні соціальні статуси.
Найголовніші домінатори — альфи. Самець та самка у цьому статусі виступали як виняткові агресори, що вирішують будь-яку незрозумілу ситуацію силою. Далі йшли бети — управлінці середньої ланки та "заступники" альф. Наприкінці ієрархії плелися омеги. Безвільні та безхребетні істоти, що можуть лише виконувати команди ватажка. Причому, як кажуть у старих дослідженнях, свій статус вовк отримував раз і назавжди ще цуценям — на основі стабільності психіки, фізичних даних та інших нюансів.
Потім цю теорію "натягнули" на принципи виховання собак. Мовляв, якщо наші чотирилапі вихованці — нащадки вовків, то й стосунки у них у групі мають бути відповідні. При цьому власник, звичайно ж, призначався "альфою" зграї та наділявся винятковими повноваженнями. Бобиків же теоретики закинули на найнижчий щабель і відвели їм роль омег — безвільних виконавців команд.
Одного не врахували при всіх цих розробках: дослідження взагалі не відображали реальні принципи існування вовчої зграї! Спостереження проводилися на одній групі в неволі, де простір обмежений, а вовки один з одним пов'язані волею випадку. Більше того, для експерименту об'єднали кілька окремих груп тварин, які до цього не були пов'язані між собою. Звісно, що при різкій зміні обстановки і не природній кооперації відбудеться те саме умовне ієрархічне розділення. Жорстокість також пояснюється цим: тварини жили собі, як звикли, а тут їх зловили і змусили терпіти одне одного в якомусь вольєрі.
Більш сучасні дані щодо вивчення вовчих зграй повністю спростовують старі напрацювання. По суті, кожна зграя являє собою батьків та дітей різного віку. Доросла пара встановлює свої правила не лише силою, а мудрістю і досвідом. Молодняк минулих років добровільно підкоряється самцю та самці, а цуценята "цьоголітки" навчаються у своїх старших братів, сестер і, власне, батьків.
Ніхто нікого не гризе, не мучить і не змушує: у зграї існує величезний набір звуків, жестів, поз і комбінацій всього цього, щоби висловити свої наміри. Справжні бійки найчастіше відбуваються з неспорідненими, особинами. Або ж із вовками із сусідніх зграй.
У міру дорослішання цуценята не претендують на посаду батька чи матері, вони просто залишають рідну зграю і намагаються створити свою власну. Так робить кожен самець і самочка — незалежно від "статусу" у своїй групі. Якщо створити свою сім'ю поки що не вийшло, молодь приєднується до існуючих груп. Найчастіше, у зграї не більше 6 особин, але на багатих на здобич територіях хижаки об'єднуються в вовняне військо до 40 голів! Але навіть у таких великих групах немає кривавих розправ над "омегами". Вовк, який відчув у собі достатньо сили, не бореться за лідерство. Він просто йде і створює свій клан.
Усі мають шанс стати альфою. Але користуються не всі. Адже далеко не кожен може відповідати за життя цілої родини!
Отже, якщо ви теж є прихильником теорії жорсткого домінування, подумайте ще раз. Хазяїн — не батько для собаки, і, само собою, собака це розуміє. Ваша диктатура призведе хіба що до недовіри, страху та відторгнення з боку вихованця. Поговоріть із барбосом на рівних, спробуйте домовитися, а не примушувати. Результати потішать вас значно більше!
