Маловідомі факти про одного з найцікавіших представників дикої природи — бобра. Від інженерних здібностей до історичних курйозів. Ви здивуєтесь, наскільки багатогранним і дивовижним може бути життя цих унікальних тварин, інформує Ukr.Media.
Віддавай по-хорошому
Наукова назва бобра латинською мовою — "castor". Через схожість цього слова зі словом "кастрація" виник цікавий, але абсолютно неправдивий міф. Люди вірили, що наляканий бобер може відкусити собі власні статеві органи.
Насправді ж, бобри мають особливі залози біля хвоста, які виділяють речовину з сильним мускусним запахом — це природна особливість їхнього організму, яка не має нічого спільного з самокаліцтвом.
Коли бобер відчуває небезпеку, наприклад, наближення мисливців, він просто використовує свої природні засоби захисту: тікає безпечними шляхами або захищається зубами.
Цей міф був настільки поширеним, що навіть такі відомі античні автори як Езоп та Пліній повірили в нього та згадували у своїх творах.
І риба, і м'ясо
У 1760 році стався цікавий випадок у Парижі. Місцевим католикам було важко дотримуватися посту, коли не можна було їсти м'ясо. Тоді єпископ Франсуа Ксав'є де Монморансі-Лаваль запропонував незвичайне рішення: він вирішив, що хвіст бобра можна вважати рибою, а отже, його можна їсти під час посту.
Своє рішення він пояснив дуже просто: оскільки бобер проводить багато часу у воді, а його хвіст більше схожий на рибну луску, ніж на звичайну шерсть, то й хвіст можна вважати рибою. Парафіяни погодились із таким цікавим поясненням, і це дозволило їм урізноманітнити свій пісний раціон.
Природне спорядження для підводного життя
Людям-дайверам потрібно багато спеціального обладнання для занурення під воду. А бобер має все необхідне від природи! Коли він пірнає, його очі захищаються особливою прозорою перетинкою, яка працює як захисні окуляри для плавання — захищає очі і дозволяє добре бачити під водою.
Перед зануренням у воду в бобра автоматично закриваються ніс і вуха спеціальними природними клапанами, щоб вода не потрапляла всередину.
Цікаво влаштовані і зуби бобра. Вони мають яскраво-помаранчевий колір через високий вміст заліза в зубній емалі. Ці зуби особливі тим, що самі загострюються під час використання — це відбувається через різну твердість передньої та задньої частини зуба. Завдяки цьому бобру не потрібно спеціально "точити" свої зуби, вони завжди готові до роботи.
Як бачите, природа подбала про те, щоб бобер мав усе необхідне для життя як на суші, так і у воді.
Боброве хутро як валюта
Коли європейці вперше прибули до Північної Америки, вони помітили велику різницю в озброєнні між собою та місцевими індіанцями. У європейців були рушниці, тоді як індіанці все ще користувалися луками та стрілами. Ця різниця створила основу для торгівлі.
В той час у Європі була дуже популярна мода на хутряний одяг. Тому європейці почали купувати у індіанців боброві шкурки за дуже низькими цінами. Для індіанців це була можливість отримати вогнепальну зброю, яка була їм потрібна для захисту своїх територій. Швидко встановилася чітка ціна: за одну рушницю індіанці мали віддати стільки бобрових шкурок, щоб, складені разом, вони були висотою з саму рушницю (приблизно 130 шкурок). Європейці переконували індіанців, що без сучасної зброї вони не зможуть захистити себе, тим самим спонукаючи їх до активного полювання на бобрів.
Зимовий відпочинок бобрів
Бобри від народження мають вроджений інстинкт будівництва — це не та навичка, якої вони навчаються. Вони відомі у всьому світі як надзвичайно працьовиті тварини. Бобри постійно зайняті будівництвом: споруджують греблі, риють нори або будують хатки з дерев та гілок.
Проте така активність триває не цілий рік. Взимку, коли настають холоди, бобри стають значно менш активними. В цей період вони рідко виходять зі своїх домівок — приблизно раз на два тижні, щоб поповнити запаси їжі.
А от в теплу пору року бобри дуже активні. Вони постійно заготовляють дерева: гризуть кору, яка є для них їжею, та використовують стовбури для будівництва. Бобри настільки вправні, що одна тварина може за годину повністю впоратися з деревом, товщина якого становить 10-15 сантиметрів.
Бобри-парашутисти
У 1948 році на заході американського штату Айдахо виникла серйозна екологічна проблема. Місцевість була завалена поваленими деревами, водойми були забруднені, а екосистема прісних водойм була порушена. Екологи вирішили, що найкращим рішенням буде заселити цю територію бобрами, які могли б відновити природний баланс. Але виникла проблема: територія була настільки важкодоступною, що туди неможливо було дістатися звичайним транспортом.
Тоді співробітник природоохоронної служби Елмо Хетер запропонував незвичайне рішення. Він вирішив використати парашутне спорядження, що залишилося після Другої світової війни, щоб скинути бобрів з повітря!
Першим "бобром-парашутистом" став бобер на ім'я Джеронімо. Для нього спеціально розробили коробку, яка відкривалася при приземленні. Експеримент виявився успішним — бобер благополучно приземлився. Після цього таким же способом було доставлено ще 76 бобрів.
Цей незвичайний експеримент мав чудові результати — сьогодні в цій місцевості живе здорова популяція бобрів, а територія, яку вони заселили, повністю відновилася завдяки їхній діяльності.
Найбільша боброва гребля у світі
У 2007 році супутник зробив дивовижне відкриття — він сфотографував величезну боброву греблю довжиною 850 метрів. Для порівняння: це лише на 200 метрів менше, ніж одна з найбільших гідроелектростанцій — Саяно-Шушенська ГЕС. Знайти цю греблю звичайним способом було б майже неможливо, тому що бобри збудували її у дуже віддаленому місці, оточеному непрохідними болотами.
Дослідник Роб Марк все ж таки наважився дістатися до цієї греблі, незважаючи на небезпечну місцевість. Хоча сама гребля не виглядала особливо привабливо для фотографій, він зробив важливе відкриття: виявилося, що бобри почали будувати цю греблю ще до 1970 року! Це означає, що над її будівництвом працювало кілька поколінь бобрових родин.
Це відкриття показує, наскільки складними і довготривалими можуть бути будівельні проєкти бобрів, коли вони працюють разом протягом багатьох років.
Чарівний аромат бобра
Бобри виділяють особливу речовину — кастореум, яка має приємний мускусний запах. Ця речовина виробляється спеціальними залозами бобра і вже багато століть використовується в парфумерії. Проте одна тварина виділяє дуже мало цієї речовини, тому сьогодні парфумери навчилися створювати її штучний аналог у лабораторіях.
Цікаво, що в минулому кастореум використовували не лише для створення парфумів. Деякі лікарі вірили, що ця речовина може лікувати різні хвороби — від головного болю до проблем зі шлунком. Один такий "спеціаліст" навіть написав цілу книгу про лікувальні властивості кастореуму, переконуючи всіх, що це універсальні ліки проти усіх хвороб. Пізніше вчені довели, що це все було вигадкою, але в ті часи багато людей повірили в ці неправдиві твердження.
Це гарний приклад того, як часто в історії люди приписували природним речовинам магічні лікувальні властивості, яких насправді не існувало.
Гігантський бобер давнини
Дуже давно, в епоху Плейстоцену (період, який закінчився приблизно 11 700 років тому), жив величезний родич сучасного бобра — Castoroides ohioensis. Цей доісторичний бобер був справжнім велетнем: стоячи на задніх лапах, він досягав висоти понад два метри (і це без урахування хвоста!). Для порівняння: сучасні бобри рідко бувають вищими за один метр. Вага цього гігантського бобра становила близько 125 кілограмів — приблизно як у дорослого лева!
Проте вчені вважають, що, незважаючи на вражаючі розміри, цей древній бобер не був таким розумним, як його сучасні родичі. Він не міг виконувати складні будівельні роботи, які характерні для сучасних бобрів. Можливо, саме через це він не зміг пристосуватися до змін клімату та вимер. Цікаво, що перші люди Північної Америки (палеоіндіанці) могли полювати на цих велетенських бобрів, про що свідчать деякі археологічні знахідки.
Цей приклад показує, що великі розміри не завжди є перевагою в природі — важливішою може бути здатність пристосовуватися до змін навколишнього середовища.
Захистимо бобрів
Хвіст бобра — це дивовижний і дуже важливий орган. У воді він працює як кермо корабля, допомагає бобру регулювати глибину занурення та тримати рівновагу. На суші бобри використовують хвіст для спілкування з іншими бобрами (наприклад, попереджаючи про небезпеку ударом хвоста об воду) та для регулювання температури тіла.
На жаль, деякі люди досі полюють на бобрів заради їхнього хвоста, який вважають делікатесом. Це викликає серйозне занепокоєння, адже в наш час, коли в магазинах є величезний вибір різноманітної їжі, немає жодної потреби вбивати цих тварин. Якщо в давні часи корінні американці полювали на бобрів для виживання, то сьогодні таке полювання не має виправдання.
Бобри відіграють надзвичайно важливу роль у природі: вони будують греблі, які створюють нові водойми, підтримують баланс в екосистемах і просто живуть своїм життям, нікому не заважаючи. Тож давайте захистимо цих працьовитих тварин і дамо їм спокійно жити у своєму природному середовищі!
