Забобон, що чорна кішка приносить нещастя, глибоко вкорінився у суспільній свідомості багатьох культур. Але чи замислювались ви коли-небудь, як і чому саме ці елегантні тварини опинилися під таким негативом, інформує Ukr.Media.
Цікаво, що історія ставлення до чорних кішок — це справжній культурний парадокс. У Стародавньому Єгипті кішки, незалежно від забарвлення, були священними тваринами. Їх шанували як втілення богині Бастет, і вбивство кота, навіть випадкове, каралося смертною карою. Єгиптяни настільки поважали цих тварин, що після смерті муміфікували своїх улюбленців та ховали їх на спеціальних кладовищах.
Проте з поширенням християнства у Європі ситуація кардинально змінилася. Як часто траплялося під час релігійних трансформацій, символи старих вірувань почали демонізуватися. Кішки, особливо чорні, потрапили під удар цієї культурної революції.
Справжній перелом у ставленні до чорних кішок стався у 1233 році, коли Папа Григорій IX видав буллу "Vox in Rama". У документі описувалися єретичні ритуали, під час яких віряни нібито поклонялися великому чорному коту, якого вважали втіленням диявола. Хоча це було спрямоване проти конкретної єретичної секти, наслідки виявилися катастрофічними для всіх чорних кішок Європи.
Це папське послання спровокувало хвилю жорстокості. У середньовічній Європі чорних кішок почали масово знищувати, часто спалюючи живцем під час релігійних свят. Такі дії вважалися проявом релігійної відданості та боротьбою з темними силами. До XIV століття популяція чорних кішок у Європі драматично скоротилася.
Ця жорстока кампанія мала непередбачуваний, але логічний наслідок — різке збільшення кількості гризунів, які були природними носіями бліх, що переносили бубонну чуму. Деякі історики вважають, що винищення котів могло опосередковано сприяти поширенню епідемії "Чорної смерті", яка знищила близько третини населення Європи.
Культурний зв'язок між чорними кішками та відьмами поступово зміцнювався у фольклорі та народних віруваннях. До XVII століття, коли в Північній Америці почалися сумнозвісні процеси над відьмами в Салемі, володіння чорною кішкою вже вважалося серйозним доказом чаклунства і могло призвести до страти господаря.
На жаль, відголоски середньовічних забобонів відчуваються й донині. За даними Американського товариства із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (ASPCA), чорні кішки досі рідше знаходять нові домівки порівняно з котами інших забарвлень. Вони довше залишаються у притулках, а в деяких країнах навіть стають жертвами жорстоких ритуалів та знущань.
Іронія полягає в тому, що в деяких культурах, наприклад, у Японії та Великобританії, чорні кішки вважаються символами удачі. Це нагадує нам, наскільки умовними є наші культурні упередження, і як важливо критично переосмислювати забобони, що передаються з покоління в покоління.
