В результаті чого улюбленець перетворюється або на модний атрибут, або на суворого агресора. Розвінчаємо хибні уявлення разом?
Жуй, жуй
Кажуть, що останнім часом падає обсяг продажів жувальних іграшок. Чому? Просто хтось недостатньо професійний заявив, ніби вони провокують у собаки спонтанну агресію і бажання гризти все підряд. Неправда! Жувальний рефлекс допомагає чотирилапим впоратися з нестачею фізичного навантаження та покращити стан зубів. Про цуценят і говорити не доводиться. "Гризунець" повинен бути у кожного собаки. Саме тоді псування меблів буде прагнути до нуля.
Не буди в мені звіра!
Собака спить, скавучачи і посмикуючи лапами. Треба терміново розбудити! Та хто таке повідомив? Навіщо будити? Подібна поведінка говорить про те, що пес увійшов у глибоку фазу сну, а його рухи — відповідь на переживання. Не завжди скавчання — це "кошмар". Просто пам'ять тіла видає свої знання. Якщо вас розбудять у самий розпал мандрівки в царстві Морфея, залишитеся задоволені? Для собаки такий вчинок може обернутися стресом. А стрес, як відомо, псує настрій.
Дам не ображати!
Існує думка, ніби пес ніколи не кидається на... "панянку". Але є важливе уточнення. З великою ймовірністю він не стане затівати бійку першим. Міжусобиці у псів — така ж норма, як капуста в борщі. Вони постійно доводять власну домінантність, і це вже нікого не дивує. Але якщо "дама" від природи має лютий характер, то запросто може спровокувати пса на поєдинок. А якщо у неї ще й потомство є... "Бережись, чоловіче!"
Запорука здоров'я?
Імунітет собаки залежить від безлічі факторів: умов утримання, зовнішніх обставин, своєчасності догляду, породи. І, звичайно, від "походження". Кажуть, що "дворняги" набагато здоровіші за породистих собак. Частка правди в цьому є, але твердження все ж суб'єктивне. На одне й те саме захворювання може захворіти як тибетський мастиф, так і добродушна Умка з сусіднього двору. Імунна система працює в індивідуальному порядку. І формується, до речі, теж!
Перемолоти провізію
У багатьох людей собака асоціюється з активним поїданням кісток. Скільки господарів потім дивуються проблемам зі здоров'ям? Закономірність, до речі, простежити складно: їв кістку пару днів тому, а недуга проявила себе сьогодні вранці. Будь-який ветеринар, кінолог і зоолог скаже, що друзів людини не можна пригощати трубчастими кістками! Причина до банальності проста — гострі краї.
Будь здоров!
У людському світі "чих" зазвичай сприймається як ознака хвороби. І тут антропоморфізм може підкласти нам свиню: господар уже напхав цуценя вітамінами, записав до ветеринара й взявся гуглити небезпечні діагнози. А малюк тим часом дивиться з подивом: "та я ж просто чхнув!".
Так, собаки не говорять словами, але їхнє чхання — це теж сигнал. І зовсім не завжди воно означає недугу чи переживання. Пил у носі, випадкова травинка або різкий запах можуть викликати абсолютно здорове чхання. Існує навіть "грайливе чхання": коли собака чхає під час біганини чи ігор, висловлюючи емоції та збудження.
До того ж є й породні нюанси: короткоморді пси частіше демонструють так зване "зворотне чхання" — дивний звук, що лякає власників, але насправді рідко несе небезпеку.
Отже, чхання в собаки — це радше багатозначний жест, ніж вирок. Іноді воно справді сигналізує про проблему, але значно частіше це лише спосіб очистити ніс чи показати емоції.
Зарубайте на носі
Господарі миттю починають панікувати, як тільки виявляють у чотирилапого ефект сухого носа. Цей міф відростив собі сиву бороду, але вірити в нього люди не перестають. Так, ніс собаки може "осушитися" через хворобу. Якщо улюбленець виглядає слабким і поводиться незвично — вперед до ветеринара! Але сухим ніс стає і від перегріву, і від повільного метаболізму, перевтоми, гормонального сплеску, страху... Тисяча й одна причина провокують сухість.
Погладити собаку
Якщо собака боїться, її поведінку важко сплутати з чимось іншим: вона може тремтіти, підтискати хвіст, облизуватися й шукати схованку. І тут більшість господарів роблять те, що здається найприроднішим: гладять і тихо говорять щось заспокійливе. Звідси й народився дивний міф — мовляв, ласка під час страху лише "підкріплює" страх.
Насправді страх — це не вивчена поведінка, а емоція, і "заохотити" її неможливо. Присутність і підтримка людини можуть стати для собаки важливим сигналом безпеки. Але тут є нюанси. Надмірна метушня, обійми, що сковують рухи, або тривожний голос господаря здатні тільки посилити паніку. А от спокійний, упевнений тон і м'який дотик справді допоможуть чотирилапому розслабитися.
Є ще одне "але": якщо собака боїться конкретного тригера — грози, феєрверків чи сусідського бульдога, — простого погладжування часто замало. Інколи потрібен безпечний простір, відволікання уваги або навіть поступові тренування, щоб змінити її ставлення до джерела страху.
І, звісно, варто зважати на поведінку: якщо тварина не просто злякана, а реагує агресивно, намагаючись захиститися, вторгатися в її простір із "ласкою" небезпечно. У таких випадках краще дати їй віддихатися збоку й забезпечити контрольовану дистанцію.
Отже, заспокоювати можна і потрібно — але робити це розумно, спокійно й у правильному контексті. Тоді довіра справді зростатиме, а собака навчиться бачити у вас опору навіть у моменти страху.
