Давно це було, на початку-середині нульових. Я тоді жив на першому поверсі у двоповерховому гуртожитку коридорного типу. Сусіди — переважно маргінали, які збавляли вечори за пляшкою, тож, випереджаючи запитання про їхню думку щодо мого експерименту, скажу: ні, вони не були проти, їм було абсолютно байдуже, що щодня вранці в мене на підвіконні сиділо два десятки птахів, яких багато хто зневажливо називає летючими щурами.
Я голубів обожнюю і не уявляю місто без них. Водночас я розумію, на чому ґрунтується заборона на годування голубів у деяких містах. У тих містах, де голубів розвелося вже забагато.
Брудні, тремтливі, голодні й хворі, з напівобмороженими лапами, вони вічно намагалися знайти щось у сміттєвих баках, не маючи змоги розгребти сніг своїми слабкими кігтиками й дзьобами. Взимку голуби раді будь-якій крихті хліба, а я їм купував готову зернову суміш (купував у тому зоомагазині, де працював) або сам готував із насіння льону й соняшника, проса, сорго, дробленої пшениці та кукурудзи, іноді урізноманітнюючи їхній раціон вареним січеним яйцем і готовими вітамінними добавками.
Щоранку, щойно зажевріє світанок, я засипав їжу в годівниці у себе на підвіконні. Птахи ніколи не спізнювалися. А якщо спізнювався я, то вони стукали мені у вікно дзьобами.
Їх було близько 20. Жили вони на горищі того ж будинку, де жив і я. І дуже скоро я зрозумів, що на годівницю прилітають ті самі голуби. Чужинців вони проганяли. Прилітали винятково своєю зграєю.
Вони швидко звикли і до мене, і до часу годівлі. Стали довірливими й ручними, дозволяли до себе торкатися. Після їжі зазвичай одразу відлітали на горище. Чим вони там займалися — не знаю, найімовірніше, просто дрімали й грілися, особливо якщо день був морозним.
Неподалік будинку стояли сміттєві баки, але голуби зовсім перестали звертати на них увагу. Отже, ситий голуб у сміттєвий бак не полізе навіть із цікавості.
У розпал зими мої підопічні голуби дуже відрізнялися від більшості інших: вони були вгодовані, чисті, з ясними очима. Серед них не було жодного хворого й обскубаного. Вони мали ідеальний вигляд.
На початок весни вони так само прилітали поїсти вранці, а вдень ходили по проталинах неподалік будинку, розшукуючи якусь поживу в землі. Усі дожили до весни.
Отже, якщо голубів узимку годувати, то вони:
- Не лізуть у смітники.
- Швидко стають ручними.
- Швидко запам'ятовують місце й час годівлі.
- Набагато менше літають містом, більше відсиджуються на горищах або в інших захищених від вітру й холоду місцях.
- Починають виявляти територіальну агресію — проганяють інших голубів.
- Успішно переживають навіть люту зиму.
- Не хворіють і мають вигляд, як з картинки.
Чи хотів я до чогось закликати цим дописом? Ні.
Годувати чи не годувати голубів — це справа кожного, до того ж потрібно враховувати думку сусідів і закони. Для мене це був просто експеримент, який показав, як змінюється поведінка голубів та їхній зовнішній вигляд узимку, якщо їх щодня добре годувати.
