Що ви бачите в очах цього бездушного монстра? Агресивну зверхність, постійну ненависть і безмежну жагу крові? За все дякуйте мультикам з дитинства, у яких жорстокий сторожовий собака — бультер'єр. Але чи такий уже й справді страшний чорт, а точніше, пес, яким його нам малюють?
Почнемо з витоків. Порода з'явилася в середині XIX століття в Англії, у місті Бірмінгемі. Герой жахіть — результат схрещування бульдога й… ні, не носорога. А білого англійського тер'єра. Селекційною магією займався Джеймс Гінкс. Його метою було створити не просто бійця, а «Білого кавалера» — красивого та елегантного компаньйона для джентльменів. І він досяг успіху! Його творіння здобуло неймовірну популярність у всьому світі. Та й страшилок про пса надумали чимало.
Пса-гладіатора боялися ще з моменту його появи. У темні часи вважали, що зубів у бультер'єра, як в акули — у два ряди. Звучить як нісенітниця? Безперечно. Тільки ось час іде, а міфів про породу не стає менше. Ось, наприклад, кажуть, що сила укусу бультер'єра — одна з найбільших у собачому світі. Ніби в щелепі є фізіологічний механізм «мертвої хватки».
Дослідження показують, що сила стиснення щелеп бультер'єра становить близько 20-25 атмосфер, що співмірне з укусом німецької вівчарки чи лабрадора, і значно поступається ротвейлеру. Вона й не може бути космічною суто фізично — це залежить від маси жувальних м'язів, а не від форми носа чи магічних властивостей. Укус бультер'єра потужний, але далеко не рекордний серед собак. Зате терпіння у цього звіра справді сталеве. Схопившись, бультер'єр здатен тримати свою здобич дуже довго завдяки міцним нервам і м'язам, а не міфічній «мертвій хватці».
Може скластися враження: оскільки ідеальний швидкісний мінітанк сильний і брутальний, то, мабуть, він здоровий і майже не потребує догляду. На жаль, це помилка: активна селекція призвела до низки генетичних проблем, не пов'язаних безпосередньо із зовнішністю. Породі властиві спадкові хвороби нирок і серця, а також специфічні шкірні реакції. А та сама глухота, якою часто лякають, пов'язана не з формою черепа, а з геном білого забарвлення, який так хотів закріпити творець породи.
І, нарешті, кажуть, що з бультер'єра вийде чудовий охоронець і захисник подвір'я. Знову помилка. До чужих людей він кинеться з радісним гавканням, а не з погрозою укусити за сідниці. Для охорони, ось така несподіванка, підходять саме охоронні породи. Попри нетипову зовнішність і погану славу, бультер'єр — сімейна ласочка. Він дуже товариський, обожнює бувати в громадських місцях і сильно прив'язується до дітей. Так, пса можна натренувати. Але натренувати можна й будь-яку іншу породу.
За бажання (або НЕбажання) з будь-якого собаки можна виростити монстра. Поведінка домашнього улюбленця завжди залежить від людини.
